Вікторія Литвиненко (Гапуренко)
Залишилось зібрати 5635 грн

У Благодійний фонд «Квітна» за допомогою звернулася Вікторія Литвиненко (Гапуренко). У дитинстві Вікторія пережила страшне випробування — на ЧАЕС загинув її батько, а через два роки сталася Чорнобильська катастрофа, під час якої сім’я жила у Прип’яті. Оговтавшись від трагедій і знайшовши нове житло, вона отримала освіту, вивчала соціологію та психологію, а згодом відкрила і розвивала у собі талант художника. Роботи художниці прикрашають багато виставок і колекцій. Також жінка як психотерапевт допомагає людям долати найскладніші психологічні проблеми.

Вікторія народила двох синів Іллю і Тимофія, але з чоловіком стосунки не склалися. А в 2015 році лікарі шокували діагнозом — рак молочної залози. Одразу пройшовши необхідне лікування, Вікторія домоглася позитивних результатів, але через рік прийшов рецидив — метастазами вражені кістки.

Зараз Вікторія проходить поточне лікування по зміцненню кісток, на яке щомісяця необхідно близько шести тисяч гривень. Жінці складно пересуватися, кожен рух для неї — колосальна біль. Разом нам під силу зібрати ці кошти для мами двох дітей і талановитої художниці. Через два місяці після КТ і МРТ Вікторії необхідно буде провести операцію з цементування хребців, вартість якої точно поки невідома. Після операції лікарі проведуть необхідні обстеження, і буде прийнято рішення, чи буде потрібно далі хіміотерапія. Допомогти жінці подолати хворобу можна тут.

Історію свого життя Вікторія Литвиненко (Гапуренко) розповідає сама:

«Дитинство моє було досить щасливим. У 1979 чи 80му році ми сім’єю переїхали до Прип’яті. Батько не був військовим, просто батьки шукали гарне місце для життя. Прип’ять був красивим містом. Нам дали квартиру, батько влаштувався на ЧАЕС. Крім мене в родині було ще дві дочки, дві моїх старші сестри. Досить велика і щаслива радянська сім’я.

А потім все пішло шкереберть, як кажуть.

У 1984 році в результаті нещасного випадку загинув на ЧАЕС батько. Це була трагедія для всіх нас. Я його дуже любила і він мене теж. І довгі роки ніби чекала його, хоча розуміла кінцівку смерті.

А в 1986 році трапилася аварія на ЧАЕС, і нас евакуювали. В евакуації не було страшно. Було незрозуміло. Вервечки автобусів, довга дорога. Нам сказали, що вивезуть за місто на три дні. В Прип’ять ми більше не повернулися. А ось після аварії було страшно: ми з сестрою жили в таборах місяці чотири, поки мама чекала житло. Було багато тривожних розмов дорослих — про радіацію, про те, що далі буде, і про те, що «незрозуміло, скільки ці діти проживуть». Інформації було мало, і це породжувало тривогу.

Восени 1986 року ми переїхали в Одесу. Мамі дали квартиру. Одеса прийняла нас досить тепло. Далі школа, університет.

У 2000 році я закінчила ОНУ імені Мечникова. Ставши соціологом, вступила до аспірантури і через рік почала викладати на кафедрі соціології. Вийшла заміж, народила двох дітей. Народження дітей було найбільшим щастям, яке я пам’ятаю у своєму житті. Зараз моїм синам 6 і 9 років.

У 2009 році мене зацікавила психологія, і я почала навчання в Гештальт Інституті та паралельно через пару років з’ясувалося, що в мене є здібності до живопису, чому я теж стала навчатися, а через короткий час у мене стали купувати картини і організовувати виставки. У 2014 році я успішно сертифікувалася як гештальт терапевт (психотерапевт). Так у мене з’явилися дві улюблені спеціальності: живопис і психотерапія.

З чоловіком стосунки, на жаль, розладналися, і ми розійшлися, але дітей як і раніше виховуємо разом.

У 2015 році трапилася ще одна трагедія: у вересні я дізналася про те, що у мене онкологія. Це було як грім серед ясного неба. Ніхто в нашому роду не хворів на рак. Я народжувала дітей і годувала грудьми. І здавалося, рак молочної залози зі мною не повинен був трапитися. Проте, це сталося.

Потім був тривале дев’ятимісячне лікування: чотири курси хіміотерапії, операція і опромінення. Я все це витримала, і все завершилося благополучно. Упродовж року після цього регулярно проходила обстеження (УЗД всіх органів, аналізи), і все, здавалося б, йшло чудово.

Паралельно я закінчила курс «Терапія психосоматичних розладів», сама пройшла курс психотерапії, пішла з університету, робота в якому мені давно була вже в тягар, з’їздила на виставку до 150-річчя В. Кандинського, куди мене запросили для участі. Я думала, що зробила дуже багато для свого одужання. Дуже шкода, але рівно через рік після закінчення лікування я дізналася про рецидив. Спочатку була біль у спині, а через час на КТ я дізналася про метастази в кістках. Виявилося, що вражені всі кістки: від черепа по всьому хребту. Обстеження показали, що всі інші органи здорові, і це велике щастя. У квітні цього року я почала лікування: антігормональние терапію (вона зупинила ріст і розвиток метастаз) і лікування бісфосфонатами (для відновлення кісток). Мені необхідна операція по відновленню хребців, а також лапароскопія яєчників. Можливо, доведеться проводити хіміотерапію.

На даний момент продовжую проходити поточне лікування: необхідно відновити і зміцнити кістки, для того щоб операції і подальше лікування стали можливими. Через два місяці потрібно зробити контрольні КТ і МРТ, для визначення термінів і обсягу операції на хребцях.

Вартість поточного лікування складає близько шести тисяч гривень на місяць (його необхідно проходити не менше двох років), вартість операції по відновленню тіл хребців поки невідома (нейрохірург каже, що необхідно цементувати 11 хребців). Набір для цементування одного хребця коштує 600 $, цього набору може вистачити і на два хребця. Тобто, сума вийде близько 4-6,5 тисяч доларів. Операція по лапороскопії яєчників коштує близько 20 тисяч гривень. І якщо треба буде хіміотерапія, необхідно ще близько 25000 грн на медикаменти, але я дуже сподіваюся, що обійдеться без неї: лікар-хіміотерапевт каже, що це можливо. Тобто, приблизно на лікування необхідно близько 10 тисяч доларів на найближчий рік. Частина грошей вже зібрана, завдяки підтримці близьких, друзів, колег. Але допомога все ще дуже необхідна.

Лікарі дають хороші прогнози: кажуть, що якщо робити все необхідне, то можливе відновлення і стійка ремісія 20 років і більше.

Дуже сподіваюся і вірю в краще.

Пояснення: У деяких документах, а також соціальних мережах вказано прізвище Гапуренко. Це моє дівоче прізвище. Оскільки шлюб розпався, і я планую розлучення, я використовую вже дівоче прізвище».

ФОТОГАЛЕРЕЯ ЛІКАРСЬКИХ ВИПИСОК-ДОСЛІДЖЕНЬ-ДІАГНОЗІВ І ОБСТЕЖЕНЬ

ФОТО

Також по темі:

Добавить комментарий