Аня 1

Благодійний фонд «Квітна» поспілкувався з відомою мотоциклісткою, громадським діячем, світовою рекордсменкою Анною Гречишкіною і розпитав її про кругосвітню подорож, соціальні аспекти й тенденції гендерної рівності в світі.

У вступній частині нашого матеріалу ви першими дізнаєтеся про світовий рекорд, який побила мотоциклістка, її земельну ділянку в Африці, а також про труднощі й цілі українки, яка змінює світ.

Анно, я знаю, що Ви об’їхали всі континенти й побували у більш ніж 60 країнах світу. Це дивовижний досвід і, напевно, зовсім різні відчуття. Але чи була країна, де Ви відчували себе як вдома, країна, яка нагадувала Вам Україну? Скажімо так, країна-сестра.

Насправді, для того, аби відчувати себе як вдома, країна не обов’язково повинна нагадувати Україну. Я відчуваю себе комфортно в багатьох і зовсім різних місцях. Навіть одного разу мені спала думка, що жити я могла б будь-де. Ця подорож ще більше навчила мене гнучкості й здатності виживати в будь-яких умовах. А вже якщо є дах над головою, зручне ліжко й привітні люди навколо – більше мені нічого й не треба. Поки що мій улюблений континент – Південна Америка, напевно, тому свою другу подорож навколо світу я починаю саме з неї.

Аня 222

Що Ви маєте на увазі під другою подорожжю навколо світу?

Я перебуваю в дорозі вже 2000 днів і, загалом, вже об’їхала глобус, але вирішила не припиняти подорож, а продовжити його, прямуючи в зворотному напрямку і заїжджаючи до тих країн, які не вдалося відвідати упродовж першого кола.

Тобто Ви вже досягли показників світового рекорду, встановленого словенкою Бенко Пулько, який базувався саме на позначці у 2000 днів?

Вже навіть на тиждень його перевищила (сміється – ред.). Я не встановлювала у себе в голові якихось конкретних цифр ні в днях, ні в кілометрах. Буду в дорозі до тих пір, поки ця подорож приноситиме мені радість та задоволення.

Скільки плануєте подорожувати?

До тих пір, поки не відчую, що виконала свою внутрішню місію і мрію.

Люди й звичаї яких країн Вас здивували найбільше і чим?

Один з основних уроків, який я засвоїла, полягає в тому, що всі люди по-суті своїй схожі, незважаючи на різницю культур, традицій, мов і кольору шкіри. Й того, що нас об’єднує, набагато більше, ніж того, що роз’єднує. Кожній людині, незалежно від того де вона народилася та виросла, хочеться тепла, любові, мирного неба над головою, допомоги, коли вона потребує її, і можливості нею поділитися взамін. Люди схожі і в менш важливих речах. Наприклад, в дуже багатьох країнах існують схожі жарти про стосунки свекрухи і невістки, і перебігають дорогу чорна кішка також вважається поганим знаком. І безліч подібних щодня зустрічаються дрібниць. Все це зміцнює мою віру в те, що я зможу знайти підхід до будь-якій людині з будь-якої культури, якщо нам обом будуть близькі базові людські цінності. А до того, чим ми відрізняємося – перевагами в їжі, манерою одягатися, звичаєм вітати один одного – я можу легко пристосуватися.

Аня 333

Де Вам було найважче і чому?

Найважче було в Африці. Можливо, тому що я себе спочатку налаштовувала на це. Та з іншого боку – все виявилося не так страшно, як я собі уявляла. Основні складності були пов’язані з відсутністю тих зручностей, до яких звикаєш у більш розвинених частинах світу. Ну впливає той факт, що біла людина на великому мотоциклі виділяється і привертає до себе увагу, якої часто зовсім не шукаєш.

Аня 13

Як люди реагують коли Ви розповідаєте, що подорожуєте по всьому світу одна?

Дивуються, звичайно, висловлюють своє захоплення і повагу, задають питання, розповідають свої історії. Мої більш ніж 5 років одиночних подорожей на мотоциклі, переконали мене в тому, що це відмінний спосіб знайомитися з людьми. Мені, як інтроверту, не завжди просто зав’язати розмову з незнайомими людьми, а зараз люди самі до мене підходять і починають розмову.

Чи підтримували й допомагали Вам зовсім незнайомі люди, коли дізнавалися про Вашу подорож?

Звичайно, завжди (сміється – ред.). Коли я виїжджала в цю подорож, у мене не було практично ніяких контактів. Всі знайомі та друзі з’явилися або в процесі мандрівки, або в результаті випадкових зустрічей у дорозі, або за допомогою інтернету.

Аня 5

Розкажіть про випадки, які найбільше Вам запам’яталися?

Одна з цікавих історій трапилася зі мною в Руанді. Того дня я вже збиралася їхати з країни й перетинати кордон з Угандою, але щось не давало мені спокою. Мені зовсім не хотілося їхати, незважаючи на те, що напередодні трапилася неприємна історія – у мене вкрали сумку з усім моїм одягом. Я зупинилася на заправці в одному невеликому містечку, коли до мене підійшов молодий чоловік, представився журналістом, показавши своє посвідчення. Пояснив, що побачив мене й мій мотоцикл на світлофорі і йому стало цікаво поспілкуватися. В результаті ми записали інтерв’ю для газети, в якій він працював, я погостила у нього в будинку кілька днів, він організував мій візит до місцевої школи і я здобула ще одного гарного друга, з яким ми спілкуємося й досі. До речі, одна з традицій Руанди – дарувати одне одному ділянку землі в якості прояву дружби. І тепер, на випадок якщо я коли-небудь зберуся повернутися туди, мене чекатиме невеличка ділянка землі. Жан-П’єр періодично і з задоволенням мені про це нагадує (сміється – ред.).

 

У другій частині публікації Анна розповість про життя дітей-сиріт, «жіночу роботу» й ставлення до українок в інших країнах. Читайте продовження інтерв’ю в четвер 24.01.2019 року на нашому сайті.

 

Добавить комментарий