У попередній частині інтерв’ю з мотомандрівницею, громадським діячем, світовою рекордсменкою Анною Гречишкіною ми розповіли про світовий рекорд, побитий українкою, її земельну ділянку в Африці, а також про труднощі та цілі, які вона ставить перед собою. Але найцікавіше ви прочитаєте зараз, у другій частині інтерв’ю, де Анна розповідає про життя дітей-сиріт, «жіночу роботу» і ставлення до українок в інших країнах.
Анна, мені відомо, що Ви вже багато років займаєтеся добрими та архіважливими справами. Ви член Національної Асоціації Мотоциклістів України (НАМУ) та ініціатор соціальної програми «MotoSave – врятуємо усмішки!», яка допомагає незахищеним верствам населення, особливо дітям. Скажіть, що Вас спонукало до соціальної діяльності та благодійності?
Хотілося б робити набагато більше, відверто кажучи, і сподіваюся, що одного разу у мене буде для цього достатньо й можливостей, і часу. Я помітила, що, те, як ми, мотоциклісти, можемо впливати на оточуючих людей – залежить виключно від нашого вибору. Ми привертаємо до себе увагу тим, на чому ми їздимо, як ми виглядаємо. І це все можна використати для того, щоб ініціювати позитивні зміни в суспільстві, мотивувати людей на добрі вчинки, надихати, якщо хочете. Залишити якийсь слід, хоча б у вигляді добрих спогадів – цього хіба недостатньо для мети? Все так чи інакше принесе плоди, навіть якщо ми й не зможемо їх побачити або потримати в руках.
Упродовж навколосвітньої подорожі Ви часто зустрічаєтеся з дітками в дитячих будинках, лікарнях та школах. Ви даруєте їм свій час, тепло й надію на те, що мрії збуваються. Як Вас зустрічають діти? Ви відчуваєте, що своїм прикладом, міняєте життя людей? Можливо, є вже якісь приклади?
Я дуже люблю дітей, їх щирість і захоплення, з яким вони реагують на те, що їм подобається. У них ще не притупилася віра в мрії і в те, що все можливо. Підтримувати ось цю віру якомога довше – мені здається неймовірно важливим і цінним. Я хочу вірити, що історія моєї подорожі навколо світу на мотоциклі, та й сам легендарний мотоцикл, який вони бачать своїми очима, можуть стати тим яскравим враженням, яке допоможе в цьому. Я часто отримую повідомлення з теплими словами подяки від директорів, вчителів, від самих учнів тих закладів, які я відвідую. Навіть якщо я ніколи не дізнаюся про якусь вражаючою історію успіху або чиїсь здійснені мрії, але в ній буде менька дещиця моєї участі й впливу – цього буде достатньо. Жоден наш добрий намір не зникне безслідно, рано чи пізно проявить себе в тому чи іншому вигляді, може бути, в найнеочікуваніших ситуаціях.
Що б Ви могли розповісти про матеріальне забезпечення та людську участю по відношенню до діток-сиріт в різних країнах? Чи існує залежність від економічного рівня розвитку країни й рівня підтримки дитячих будинків?
У багатьох країнах від моделі дитячих будинків вже відмовилися та замінили її на будинки сімейного типу. Таким чином діти потрапляють до природної атмосфери сім’ї, де їм затишніше, де вони відчувають себе більш захищеними й любимими, ніж у стінах класичного дитячого будинку. В мене була можливість побувати й навіть провести кілька днів у одному з таких будинків у Аргентині. Мені здалося, що діти там були життєрадіснішими, з більш адекватною самооцінкою та впевненістю, вони – щасливіші. Радує те, що такі будинки з’являються не лише в розвинених, але й у країнах, що розвиваються.
Як місцеві жителі різних країн (не держава) відносяться до благодійності та допомоги нужденним?
У багатьох країнах люди не чекають на допомогу від держави, а ініціюють її всупереч протидії з боку держави. Я спостерігала одну схожу ініціативу в двох абсолютно різних країнах, на різних континентах – у Франції та Уругваї. В Уругваї місцевий мото-клуб на початку холодного сезону організовує роздачу їжі для бідняків. До того ж, не раз або двічі на тиждень, а щодня. Увечері волонтери збираються в будинку одного з членів клубу для того, щоб приготувати їжу, а потім розвозять її у великих бідонах до кількох точок міста. У Франції подібні кухні існують по всій країні, в них також працюють волонтери, які жертвують своїм часом заради єдиного бажання допомогти нужденним. Це всього кілька з численних прикладів, які я спостерігала по всьому світу. Ці приклади, а також те, як люди допомагали особисто мені в моїй подорожі, зміцнюють мою віру в людство. Напевно, це найголовніший та найважливіший висновок всієї моєї навколосвітньої подорожі – світ здебільшого складається з добрих і чуйних людей, готових допомогти.
Зараз часто піднімається питання гендерної рівності. А як насправді ставляться до жінок в інших країнах світу?
Рівність іноді сприймається та реалізується нерівномірно. Часто буває так, що жінка виконує роботу такого ж обсягу й рівня складності, що й чоловік, але отримує на порядок меншу винагороду. У багатьох країнах, як і раніше, домашні обов’язки вважаються лише жіночими, не сприймаються працею взагалі й, відповідно, не вимагають жодної уваги та подяки. На щастя, ситуація починає потроху змінюватися. Наприклад, в Африці все більше адміністративних посад, посад в уряді, в менеджменті компаній, займають жінки. Вони починають все більше впливати на суспільство. В Аргентині, з тих пір як я була тут минулого разу (три роки тому), теж спостерігаються значні зміни. Пануюча культура «мачізму», в якій чоловік у всьому має рацію і його дії та рішення не оскаржуються, поступово слабшає і жінка вже може відкрито заявити про насильство та подати до суду. Напевно така можливість існувала юридично й раніше, але зараз жінки починають все активніше й сміливіше користуватися нею.
Якщо розглядати глобально, то в яких країнах світу жінкам найкомфортніше?
У країнах першого світу, звичайно: США, країнах західної Європи, Австралії.
Де жінки найуважніше ставляться до свого здоров’я та в чому це проявляється?
У найбільш розвинених країнах. Дуже багато чого залежить від рівня освіти й, відповідно, самоідентифікації. Якщо жінка розуміє та усвідомлює, що вона гідна кращого ставлення, обслуговування, життя, вона буде й до себе ставитися відповідним чином, піклуватися про себе, про своє здоров’я, любити себе. Часто жінки помилково вважають, що пріоритети сім’ї важливіше власного здоров’я і не думають про те, що погіршення їхнього здоров’я відіб’ється на добробуті сім’ї. Але цьому також потрібно вчити, про це потрібно говорити. Поки що жінки більш розвинених країн у кращому становищі й ставляться до свого здоров’я уважніше. Регулярні профілактичні обстеження, консультації з психологом, при необхідності, своєчасне звернення до фахівців, страховка – норма в розвинених країнах.
А як Ви дбаєте про своє здоров’я, враховуючи, що Ви постійно в дорозі?
Як це не дивно, але я помітила, що в дорозі я хворію значно рідше, ніж коли я вела осілий спосіб життя. Лише інколи трапляються легкі застуди. Моя найбільша проблема – це накопичена втома та інколи незначного перепочинку замало мало, щоб повністю відновити сили. Нещодавно я здала аналізи крові й виявилося, що в мене низький рівень вітаміну D. Почала приймати його зараз у вигляді крапель, здається, вже є результат – відчуваю себе краще й бадьоріше.
Упродовж навколосвітньої подорожі чи бували випадки, коли Вам доводилося звертатися по допомогу до лікарні? Чи маєте Ви приватну страховку? Як Ви забезпечуєте собі медичні послуги в дорозі?
Я маю міжнародну страховку, надану українською страховою компанією НІКО. Вона партнер моєї подорожі все п’ять років і жодного разу не підвела мене. Якихось серйозних випадків, з якими мені доводилося б звертатися до лікарні, за всі ці роки не було. Але іноді необхідні щеплення або візит до стоматолога. У всьому цьому компанія НІКО завжди допомагає і я впевнена, що не дай Бог трапитися щось серйозніше, я можу на них повністю розраховувати.
А з метою профілактики Ви проходите обстеження?
Періодично, так. Особливо перед початком чергового етапу подорожі, перед переміщенням до нового континенту. На початку моєї подорожі по Африці я здала деякі аналізи, перевірила загальний стан здоров’я, отримала професійні рекомендації про те, що робити при підозрі на деякі захворювання, наприклад, малярію.
Ви перебуваєте вже 5 років у дорозі, чи була можливість за цей час пройти, наприклад, обстеження молочних залоз?
На жаль, ні. Дуже часто не вистачає часу на те, що на даний момент не терміново, хоча й важливе. Розумію, що це неправильно, тим більше що я перебуваю в групі ризику через спадковості. При першій можливості обов’язково пройду.
Будучи у подорожі, Ви зіштовхувалися з будь-якими масштабними соціальними кампаніями?
Щось планувати заздалегідь і навмисно приїжджати на якісь масштабні акції у мене не виходить, так як чіткого графіку я не маю. Якщо мій приїзд збігається з якимось подібним заходом або благодійною акцією мені, звичайно, цікаво подивитися та підтримати. Часто такі заходи проводяться місцевими мотоциклістами, в такому випадку мені простіше про них дізнатися. Пам’ятаю, що на деяких з них я була в Австралії та США.
Як Ви вважаєте, чому потрібно повчиться українським жінкам у жінок інших країн?
Українські жінки відомі в усьому світі, перш за все, своєю красою. Дуже часто перша реакція людей на те, що я родом з України, – це коментарі про те, що в Україні красиві жінки. Це, звичайно, приємно, з одного боку. Але також часто доводиться чути, що українські дружини користуються популярністю серед чоловіків інших країн тим, що вони поступливі, роблять всю хатню роботу без докорів і заперечень чоловікові, багато не вимагають. Я не належу до руху феміністок, але все ж вважаю, що українським жінкам варто навчитися більше цінувати себе і не потурати споживчому відношенню до себе.