В Україні з’явилося перше відділення психологічного супроводу онкологічно хворих пацієнтів. Воно працює на базі Національного інституту раку. Про його унікальність, специфіку та методи роботи журналісти Благодійного фонду “Квітна” розпитали в Олександри Чекмарьової, завідувачки Відділення психологічної допомоги НІР, медичного лікаря-психолога.
Олександра Дмитрівна, розкажіть, будь ласка, чому в Національному інституті раку з’явилося таке відділення? Яке відношення до лікування онкології має психологія?
Психоемоційний стан людини істотно впливає на процес її одужання. Тому в європейських протоколах лікування раку є такий пункт — лікування дистрес-синдрому і ним безпосередньо займаються психологи. Тож у Національному інституті раку вже давно піднімалося питання щодо створення повноцінного відділення психологічної допомоги пацієнтам.
В січні 2021 року відділення запрацювало. Та перш ніж це сталося, спеціалісти Інституту спілкувалися, вивчали й аналізували досвід роботи психологічного супроводу в провідних світових клініках. І в своїй роботі ми дотримуємося всіх міжнародних протоколів.
Які основні особливості відділення? Чим воно відрізняється від інших центрів психологічної допомоги, які існують в Україні?
Почнемо з того, що наше відділення єдине в країні, яке знаходиться безпосередньо на території онкоцентру, що дуже важливо для пацієнта. Адже, коли людина проходить протиракову терапію, насамперед вона займається лікуванням основного захворювання і часто не має змоги відриватися та їхати до якогось психологічного центру. А в Національному інституті раку лікар може у будь-який момент викликати спеціаліста з відділення до свого пацієнта. Також до нас можуть звернутися родичі хворої людини або вона сама.
Відділення надає допомогу пацієнтам Інституту раку безкоштовно на всіх етапах лікування. І не має значення, чи людина щойно дізналася про онкологічне захворювання, чи вона вже завершила лікування і знаходиться на контролі в онколога.
У своїй роботі ми застосовуємо мультидисциплінарний підхід. Тобто психологічний супровід пацієнта іде спільно з допомогою лікарів, які його лікують.
Ще одна важлива перевага нашого відділення — жодного таймінгу. Якщо зазвичай консультація психолога триває 50 хвилин, то наші спеціалісти не дотримуються фіксованого часу. Наприклад, деякі пацієнти лише на тридцятій хвилині починають розповідати про свої хвилювання і переривати їх на півслові ми не можемо. Це тільки загострить їхній стан. Інколи з людиною потрібно спілкуватися кілька днів поспіль по 20 хвилин, аби лише на третьому прийомі вона відкрилася. Тому жодних обмежень по часу, крім групової терапії.
Наразі у відділенні є всі необхідні умови для якісної роботи. Ми маємо простір для групової терапії, сенсорну кімнату, де ми застосовуємо методи релаксації та арт-терапії, тренінгову кімнату та сучасні кабінети психологів.
Також ми плануємо у нашому відділенні створити центр, в якому будемо навчати психологів роботі з онкологічно хворими пацієнтами, ділитися своїми знаннями і напрацюваннями. Адже спеціалістів такого профілю має бути більше, а аналогічні відділення повинні працювати в усіх онкоцентрах.
Які методи лікування ви застосовуєте?
Для супроводу дорослих пацієнтів ми використовуємо здебільшого метод спілкування, якщо мова йде не про глибинну терапію. Також застосовуємо методи релаксації. Пацієнти приходять до сенсорної кімнати. Розміщуються так, як їм зручно. Ми вимикаємо світло, зачиняємо штори і вмикаємо аромалампи. Це дуже розслабляє і пацієнтам вдається відволіктися від свого діагнозу. Коли людям важко висловити свої почуття, застосовуємо арт-терапію. Це може бути пісочна терапія, малювання, метафоричні карти та інші способи терапії.
З маленькими пацієнтами ми працюємо в ігровій формі. Взагалі, діти — унікальні люди. Вони самі можуть собі зарадити й допомогти, якщо це звичайно не малеча до чотирьох років. Їм інколи достатньо помалювати, порвати папір і вони вже зняли свою тривогу. Тому в психологічній підтримці дітей ми широко застосовуємо арт- та групову терапії.
Розкажіть про колектив вашого відділення. Яких фахівців Ви долучили до роботи?
У відділенні працює вісім кваліфікованих спеціалістів. Серед них: медичні психологи, практичні психологи та лікар-психотерапевт. Наші спеціалісти регулярно проходять спеціальні тренінги та відвідують міжнародні конференції. Також вони входять до Української психоонкологічної асоціації.
Що ж до роботи, то кожен наш спеціаліст закріплений за певними відділеннями, де він веде пацієнтів. Одні психологи працюють у дитячому відділенні, інші займаються груповою терапією, також є спеціаліст, який займається роботою з фантомними болями. Тобто ми намагаємося охопити весь Інститут раку, працюючи у різних форматах. Також консультуємо лікарів, допомагаючи їм уникнути емоційного вигорання.
Як пацієнти можуть звернутися до вас? Який порядок?
Спеціалісти нашого відділення працюють таким чином, що все йде через лікарів і спільно з лікарями. Щодня ми спілкуємося з медперсоналом і дізнаємося про потреби у психологічній підтримці тих чи інших пацієнтів. Окрім цього, пацієнти та їхні родичі можуть звернутися до нас самостійно.
Маршрут психологічного супроводу починається з поліклінічного відділення, оскільки шоковий стан відбуваються вже на етапі діагностики і триває упродовж всіх етапів лікування у стаціонарі. А також ми проводимо психологічну терапію пацієнтам, які перебувають у ремісії.
А якщо людина проходить лікування в іншому онкоцентрі, вона може отримати психологічну допомогу у вашому відділенні?
Ми працюємо лише з пацієнтами, які знаходяться на обліку в Національному інституті раку. Тобто у нас заведена на них медична картка.
А чи може пацієнт вашого відділення звернутися до психолога, коли він вдома, а не в стаціонарі?
Здебільшого ми спілкуємося з нашими пацієнтами на території Інституту. Запитуємо у них, коли вони тут будуть наступного разу і чи хочуть попередньо запланувати з нами зустріч. Але за необхідності даємо свої контакти, аби вони не втрачали з нами зв’язок, перебуваючи вдома.
Ви сказали, що до вас можуть звернутися родичі пацієнтів. Тобто ви їх також консультуєте?
Так, якщо в цьому є потреба. Адже наша робота є комплексною. Наприклад, пацієнт вже адаптований до свого діагнозу, а його родичі навпаки мають занадто високий рівень тривоги. В результаті ця тривога проектується на нашого пацієнта, і його емоційний стан погіршується. Тоді ми працюємо з рідними. Також після того, як людині поставили діагноз, його родичі часто приходять до нас із питаннями: “Як себе поводити?”, “Як бути поруч?”, “Як підтримувати?”.
За час існування відділення скільком пацієнтам ви вже допомогли?
Мені важко зараз сказати загальну кількість. Та якщо розглядати минулий місяць, то психологічний супровід ми здійснили 209 пацієнтам. Але щомісяця ця кількість зростає. Адже лікарі вже переконалися в ефективності відділення, та й пацієнти зараз досить обізнані й самостійно звертаються, коли дізнаються про нас.
Працюючи з такими вразливими хворими, як Вам вдається позбутися емоційного вигорання?
Емоційне вигорання маже бути у спеціалістів будь-якої професії. Аби його не було, потрібно чітко розділяти роботу й відпочинок. І відпочинок має бути якісним.
Окрім цього ми з колегами можемо зібратися і обговорити питання, які нас турбують. За потреби пройти супервізії у своїх психологів. Адже ми також відчуваємо страх і хвилювання, як всі інші люди, але не можемо дозволити собі переносити свої емоції на пацієнтів.
Також є золоте правило — якщо психолог знаходиться в стані горювання, він не може консультувати людину, яка почувається так само. Наприклад, якщо родич спеціаліста проходить лікування у певному відділенні, психолог не може консультувати людей із цього відділення. І консультувати своїх родичів також. Тож ми прислуховуємося до свого емоційного стану й робимо все, аби на роботі бути об’єктивними й ефективними.