Історія Ірини Арсентьєвої торкнулась сердець мільйонів українців. 45 річна мама 12-ти дітей віч-на-віч зустрілась з діагнозом «рак молочної залози». Її історія зцілення та приклад подолання недуги — вражають. Жодної миті вона не втрачала віри і не опускала рук, натомість повторювала рідним: «мені ще рано іти, я ще не все зробила». Про свій шлях до зцілення та переживання Ірина розповіла Ivona.
«Онкології я не очікувала, все що завгодно, лише не рак»
Завжди коли я перевірялась, я знала що у мене все буде добре, власне воно й було. Але згодомвиявилось, що не все так добре, як я сподівалась. Коли я проводила самоогляд молочної залози, то відчула ущільнення. Воно не викликало у мене хвилювання, адже на той час, я ще зрідка годувала грудьми. Хоча певний сумнів викликали характер ущільнення і болісні відчуття — вони не були схожимина застій молока в грудях, чи на набряк молочної залози, вони мали зовсім інший характер. Тому я пішла на УЗІ молочних залоз навіть раніше, ніж планувала. Після огляду лікар порадив поспостерігати за ущільненням і повторно прийти на огляд через 6 місяців. Коли я прийшла на огляд через півроку, то реакція лікаря вже була зовсім іншою. Він сказав, що йому це ущільнення не подобається і його потрібно видалити. За цей час воно змінило форму, перестало мене турбувати фізично, але не зникло. Лікар дав направлення на видалення. Однак, операція виявилась занадто дорогою для нашої сім’ї, і ми спільно прийняли рішення спостерігатись й надалі, а паралельно збирати кошти на хірургічне втручання.Це затяглось на 3 місяці, адже пройти огляд у кожного лікаря з нашими чергами та графіком роботи лікарів — займає чимало часу. Врешті лікар-онколог дав мені направлення до Київського міського онкоцентру,при цьому сказав, що за результатами обстежень онкології у мене немає, однак, щоб виключити її зовсім,варто піти в онкоцентр. Оскільки мені сказали, що онкології немає, я розслабилась. Це був початок літа, діти, канікули – все закрутилось, і я, звісно ж, своїм здоров’ям не займалась, перенесла все на серпень. Ось власне за цих два місяці щось трапилось, бо коли я вже пішла у серпні, то лікарі виявили онкологію. Цього я зовсім не очікувала. За цей час ущільнення не збільшилось, але змінився його характер, почались виділення з соска і це мене насторожувало. Я могла припустити все що завгодно,але ніяк не онкологію. І коли мені мамолог після огляду та біопсії в онкоцентрі сказала: «Ой, біда», мені стало відверто страшно. Я не знала, що з цим робити, спробувала уточнити: чому біда, у мене рак? Вона мені написала висновок, де було щось написано на латині. Я спробувала ще раз з’ясувати:
— Ви можете сказати мені діагноз?
Але вона сказала «йди — обстежйся». Я з цим листком обійшла всіх спеціалістів: кардіолога, анестезіолога та інших лікарів, але ніхто мені нічого не сказав. Тоді вдома я зайшла в інтернет і зрозуміла, що у мене рак 2 В стадії. Це вибило мене остаточно, адже 2 В стадія це вже ближче до 3.
З цим папером я прийшла до чоловіка, він у мене спокійний врівноважений і мудрий. Але навіть він був шокований звісткою. Потім ми поговорили про це зі старшими дітьми, всі запевняли мене, що це неможливо і все обійдеться. Спільно ми прийняли рішення пройти альтернативні обстеження. Проаналізували через інтернет онкоклініки з найкращими відгуками, обрали ще 3 серед них, і, вирішили пройти огляд там. Національний інститут раку підтвердив діагноз. Пригадую у мене був такий стан, ніби небо все в хмарах і немає просвіту. По-перше важко психологічно в самому онкоцентрі, а по-друге саме усвідомлення того, що тебе чекає попереду дуже пригнічує. Пригадую, тоді хтось із медпрацівників мені сказав: Ну що, ви готові до боротьби? Невже мене очікує якась боротьба, що взагалі мене чекає попереду, чи я справлюсь? Це дуже вибивало з колії. Окрім цього фінансова складова – тобі дають список препаратів, іди купуй, а там список такий, що більше ніж на 2000 грн — це лише підготовка, потім окремо ліки. А, що, коли я не зможу купити все це за власний кошт. Тоді мені лікар порадив звернутись до фондів, і це пригнічувало мене дедалі більше.
«Фінансова сторона пригнічує здоров’я і впливає наподальшу перспективу у лікуванні»
Відтак, ми з моїми дітьми пройшли діагностику у 4-х різних закладах, включаючи Лісод та Клініку Спіженка і висновок був скрізь однаковий – рак 2 В стадії. Тут я впритул дійшла до того, що потрібні кошти. І при тому потрібні вони скрізь – і в державну, і в приватну лікарні. Все це вибивало мене з колії і я не знала куди рухатись далі. Бо у нашої сім’ї не було таких коштів. Початковий етап лікування забезпечили мої друзі, знайомі, допомагали усі, щоб я мала змогу пройти правильну діагностику і щоб мені правильно призначили лікування. У лікуванні раку молочної залози надзвичайно важливим є саме правильний діагноз та призначення лікування. Якщо цих двох умов дотриматись, то онкологія лікується, це доволі нормальний шлях, який головне пройти.
Отже з діагностикою та призначенням лікування ми впорались. Залишилось питання пошуку коштів. Мене дуже турбувала ця проблема, але слава Богу, вирішилась і вона, і не слід було так про це хвилюватися, бо хто шукає, той знаходить. Пригадую тоді Уріель мені сказав: «Ваше завдання гарне самопочуття, усмішка,а про гроші взагалі не турбуйтесь».
Насправді фінансова складова— це дуже важливо, це складний психологічний момент, який дуже пригнічує. У мене є приклад, мій однокласник. Він помер цього літа від раку. Здоровий активний хлопець,він опустив руки, саме від усвідомлення фінансового тягаря, який його очікував.
«Хімія — одне лікує, інше травмує»
Відверто, я дуже переживала за це. Повно чуток, що хімія одне лікує, а інше травмує. Я сподівалась, що у моєму випадку обійдеться оперативним втручанням. Але коли я отримала висновок від консиліуму,а там стільки хіміотерапій і вони всі різні, я знову поникла. Мої діти мене підтримали. Розвіяли всі мої страхи та переживання. Я боялась бути безсилою, непрацездатною, пониклою та ще й волосся все випаде. Тоді мене надихали мої дітки, на кожне мій страх у них була готова порада – справи по дому вони візьмуть на себе діти, допомагатимуть з іншими клопотами, а за волосся порадили взагалі не турбуватись, адже вони зможуть купити мені перуку. Це мене дуже підбадьорило. І все. Мені залишалось лише лікуватись.
«Червона футболка на знак солідарності»
На першу хімію ми поїхали з чоловіком. Хвилювались обоє і це було відчутно. Лікарі намагались жартувати та підбадьорити нас. Пригадую лікар пожартував, що чоловік одягнув червону футболку з солідарних міркувань, адже мій перший препарат хіміотерапії був також червоного кольору. Це був токсичниймедикамент, під час капання якого не можна було навіть поворухнутись,бо якщо він витікав поза вену, то клітини відмирали миттєво. Було страшно, але минулось. Поруч був чоловік.
«Спрямовуйте думки в позитивне русло»
Мене засмучували думки про погане самопочуття після хіміотерапії. Між хіміотерапіями також потрібно проводити підтримуючу терапію серця та інших органів. Щоб упоратись зі страхами, я зверталась до різних психологічних статей та порад, також спілкувалась з психологом. Вонирадили, що не слід акцентуватись на поганому, раз ти вже зустрівся з випробуванням спрямовуй думки в хороше русло. «Все, що я приймаю мені на користь, ця хімія впливає лише на погане, хороше вона не зачіпає». І знаєте, мені допомогло. У мене не було явних побічних дій, як зазвичай буває. Я могла собі навіть дозволити фізичне навантаження,не лежала вдома обезсилена. Це мене обнадіювало. Наступний цикл препаратів був теж токсичним. Я не дуже добре його переносила, але тим не менше, доволі добре справлялась з ним. Навіть певні препарати з підтримуючою дією мені скасували. На кожну хімію я приходила з кимось із дітей, вони мені дуже допомагали і підтримували.
Через пів року закінчилась інтенсивна хіміотерапія, мені залишилась лише підтримуюча, і я вже видихнула з полегшенням, я все таки змогла. Пригадую цей шлях від самого початку. Мені дуже допомогли психологи. Вони налаштовують на позитивний лад, все що не робиться – до кращого, все що дається – треба пройти. Якщо стоїш на цій платформі, все вдається. Якщо навіть тобі погано зараз, то потім ти будеш почуватись краще. Я б сама не впоралась. Саме психологи допомогли мені правильно налаштуватись.