У Благодійний фонд «Квітна» звернулася молода, активна і дуже красива дівчина. У свої 26 років Марина Сєрик почула страшний діагноз – рак молочної залози. Вона звикла завжди всього досягати сама, і не зважаючи на всі психологічні, фізичні та фінансові складнощі розпочала лікування. Марина уже перенесла операцію — мастектомію та пройшла чотири курси червоної хіміотерапії. Для того, щоб перемогти хворобу дівчині потрібно пройти ще 12 крапельниць «хімії», променеву та гормональну терапії. Але самостійно Марина впоратися не зможе – їй необхідна наша з вами допомога.
Марина Сєрик – дуже багатогранна дівчина. За освітою соціальний працівник, вона працює тестувальником програмного забезпечення і дуже любить свою роботу, у вільний час дівчина співає, вивчає англійську і займається спортом.
«Я співаю у дівчачій групі Melody girls of Ukraine і хору КПІ, а також виступаю сольно, пишу вірші і обожнюю подорожувати. А ще закохана в океан. На сцені з 5 років, і свого життя без пісні не уявляю. Професією зробити вокал не захотіла, але як хобі – це завжди лишалося зі мною. Більше всього мені подобається виконувати українські народні пісні, на мою думку — у них є своя особлива енергетика. Я вчилася на соціолога і соціального працівника, проходила практику як волонтер, деякий час працювала з людьми з особливими потребами. З часом познайомилася з програмуванням і зрозуміла що це стане моєю професією.
До того, як я дізналася про хворобу, я працювала в двох компаніях, без вихідних та свят. Щоранку 2-3 рази на тиждень перед роботою в мене були заплановані курси англійської або спортзал. Після роботи два рази на тиждень я відвідувала розмовний клуб з англійської та ще два-три рази — репетиції групи. Якщо щось відмінялося, то я бачилася з друзями або ж — затримувалася на роботі і вчилася, детальніше пізнавала свою професію тестувальника або вивчала нову мову програмування. Я могла лишатися в офісі до одинадцятої-дванадцятої ночі й не відчувала втоми, а потім йшла пішки додому, надягала навушники і по дорозі вчила партї нових пісень. Жити в такому ритмі мені подобалося. Єдине, чого не вистачало – це моя родина. З батьками майже не бачилася, бо додому могла приїхати дуже рідко. Мої батьки і молодша сестра з сімꞌєю живуть в Чернігівській області».
ФОТОГАЛЕРЕЯ ЛІКАРСЬКИХ ВИПИСОК-ДОСЛІДЖЕНЬ-ДІАГНОЗІВ І ОБСТЕЖЕНЬ
Марина зі свідомого віку знала, що таке здоровꞌя молочної залози, група ризику і важливість регулярного обстеження. Саме увага до свого жіночого здоровꞌя і допомогла дівчині виявити пухлину на ранній стадії, коли є позитивний прогноз на повне одужання і повернення до звичного життя.
«У моєї сестри з підліткового віку були доброякісні пухлини, які їй видаляли. Я знала, що я у групі ризику і кожні півроку ходила робити УЗД. Я вважала себе абсолютно здоровою, займалася у спортзалі на тренажерах, бігала навіть зимою в сніг і була дуже активною.
Під час самоогляду у вересні 2016 року я відчула, що є якесь ущільнення. Наступного ж дня я вже була на УЗД, що показало ущільнення, яке півроку тому ще не відчувалося при пальпації, збільшилося у 2-3 рази. Мене одразу направили на біопсію, і вона показала, що це злоякісна пухлина. Я була в цей час в онкологічному центрі сама, не було поряд людини, яка б змогла мене підтримати, або більш свідомо сприйняти інформацію від лікарів. Я пам’ятаю все як в тумані – проходила УЗД, мамограму, інші аналізи і дослідження.
ФОТОГАЛЕРЕЯ
Це був величезний шок і стрес, я подумала, що, можливо, це помилка. Адже у мене в сім’ї ніхто не хворів на рак, тим паче на РМЗ. Я позичила гроші і поїхали у приватну клініку отримати другу думку. Всі аналізи і дослідження я проходила упродовж місяця. Батьки про мій діагноз в цей час ще не знали, я розповіла тільки сестрі і подрузі. Я продовжувала працювати на двох роботах, де про моє захворювання ніхто не знав і намагалася виконувати звичний обсяг роботи. Пройшов місяць, і мені підтвердили діагноз – рак другої стадії. Я була в розпачі, тому що по суті я втратила місяць на ці дослідження, а пухлина цей час продовжувала рости.
Поки я чекала результати повного дослідження з приватної клініки паралельно щоранку перед роботою, тепер уже замість англійської і спортзалу, я ходила в лікарні на консультації та аналізи. З папкою документів по хворобі об’їздила, мабуть, всі приватні й державні лікарні Києва, була навіть в Житомирській області. Я сподівалася, що рак не підтвердиться. Але кожного разу лікарі говорили одне й теж — пухлина злоякісна. Я зрозуміла, що самій мені не впоратися і приховувати свою хворобу далі не можна. Я розповіла батькам про діагноз. Це було важко для всіх, але при мені ніхто не плакав, всі тримаються і підтримують мене.
Паралельно зі збором коштів я перепробувала все, що пропонує не лише офіційна медицина, а й намагалася врятуватися содою, сироїдством, грибами, травами, мазями, була в монастирях. На лікування за цей час я відклалала собі дві зарплати, які в мене вкрали. Через декілька днів у мене поцупили і телефон. І тоді я мало не здалася – думки в голові були про те, що, можливо, все складається так, щоб я не проходила лікування. Коштів на операцію і хімію в мене більше не було.
Знайома з Ізраїлю запропонувала свою домогу, я туди відправила усі документи і мені сказали, що можна провести органозберігаючу операцію. Ми почали збирати кошти – у соціальних мережах, по знайомих. Це був дуже сильний стрес для мене збирати гроші на лікування, на рівні як звістка про хворобу.
Коли з’явилася можливість і я прилетіла в Ізраїль, пухлина виросла настільки, що для органозберігаючої операції уже було пізно. Був варіант поставити імплант, але на це уже коштів не вистачило. Мені зробили повне обстеження, і в іншій — лівій груді знайшли доброякісну пухлину. В Ізраїлі мені провели мастектомію, а через місяць прийшли результати гістології, які показали, що пухлина виявилась агресивнішою. Мені попередньо призначили такий курс – операція, хіміотерапія, променева терапія, п’ять років гормонів.
В березні я почала проходити хіміотерапію. Наразі пройдено 4 курси червоної хіміотерапії, попереду у мене — 12 курсів хіміотерапії, яку треба проходити щотижня. А потім – повне обстеження і підтвердження плану на подальше лікування».
Марині довелося зіштовхнутися з хворобою сам на сам, і зараз вона закликає усіх жінок не забувати піклуватися про своє здоров’я не зважаючи на зайнятість і щоденні проблеми, а чоловіків – піклуватися про своїх рідних жінок, навіть якщо вони самостійні і ні на що не скаржаться:
«Самообстеження треба робити. І навіть якщо вам говорять, що все добре, а ви відчуваєте якийсь дискомфорт чи ущільнення, зберіться з силами і йдіть брати другу думку. І ще порада до чоловіків, рідних, подруг – якщо ви знаєте, що є якийсь ризик, будьте поряд зі своїми жінками, щоб вони в цей момент не були самі. Навіть якщо вони звикли завжди бути самостійними, наполягайте і їдьте разом до лікарні.
Я мрію про те, щоб у нашій країні людина, яка сам-на-сам зіткнулася з раком, думала про те, як їй швидше одужати, а не про те, де взяти гроші на лікування. Щоб жінки, яким призначено дороговартісні для них обстеження не збирали речі й не йшли з лікарні геть, тому що у них немає грошей на всі ці процедури».
Зараз дівчина щотижня проходить процедури хіміотерапії (одна процедура — близько 5 тисяч гривень), всього їх заплановано 12. По завершенню курса Марина пройде КТ та всі необхідні дослідження, за результатами яких медики визначать, чи потрібно їй проходити променеву терапію.