На початку лютого по допомогу до Благодійного Фонду «Квітна» звернулася 38-річна Світлана Лаврінчук. Жінка разом з родиною проживає у Києві, місті, де з’явилася на світ, здобула освіту, познайомилася з коханим чоловіком та народила й виховує трьох маленьких донечок: шестирічну Надійку, чотирирічну Анастасію та півторарічну Вікторію.
Але близько трьох тижнів тому в щасливій родині Лаврінчук трапилася біда – у Світлани виявили рак молочної залози.
На жаль, ця хвороба вже забрала життя її бабусі та мами. Знаючи про спадковість, Світлана була дуже уважною до свого здоров’я – регулярно обстежувалася у мамолога, не мала шкідливих звичок, після народження діточок вигодовувала їх грудним молоком, вела здоровий та активний спосіб життя.
Про рак у родині жінка розповідає так: «Коли мамі було два роки, від раку молочної залози померла моя бабуся. Тоді малесеньку маму разом зі старшими сестрами відправили до сиротинцю. Але у 44-річному віці моя мама виявила пухлину вже в своїх грудях. Вона дуже злякалася і тому два роки приховувала про свої підозри. Аж поки лікувати стало запізно. Мами не стало, коли мені було 22 роки. Всі ці 16 років я гірко переживаю її втрату. Що б гарного й знакового в моєму житті не сталося, я постійно озираюся назад з болем у серці – мами поруч не має й вона не може порадіти зі мною. Тому я дуже хочу бути поруч зі своїми дівчатками у найважливіші моменти їх життя. Я завжди була уважною – багато років поспіль обстежувалася у мамолога й робила самообстеження, але все ж захворіла».
Перший тривожний дзвоник пролунав у травні 2018 року, коли на плановому УЗД молочних залоз жінці поставили діагноз – мастопатія під питанням та порадили прийти у жовтні. Наступне обстеження також виявилося не інформативним, хоча лікарі й відмітили зміни в грудях Світлани. Вже в січні 2019 року молода мама, відчувши як збільшилася пухлина, зробила повне мамологічне обстеження у кількох онкологічних клініках. Хвороба швидко прогресувала й підступно «ховалася» від скринінгового обладнання. Тому виявити рак молочної залози вдалося вже на другій стадії.
Почувши страшний діагноз Світлана, перш за все, злякалася за своїх дівчаток: «Найбільше мене хвилювало те, що мої донечки ще такі маленькі. А наша перша з чоловіком радість Надійка має інвалідність і щодня потребує введення ліків і додаткової уваги. Як вони без мене. Я подзвонила чоловіку й, плачучи, сказала: «Що ти будеш робити з трьома нашими дітьми?!». Віталій вислухав мене, а потім впевнено й спокійно мені сказав: «Ми вилікуємося. Тут не має інших варіантів. У нас є діти і ти потрібна їм, і потрібна мені. Віддаси їх заміж, допоможеш їм няньчити дітей, а вже тоді, старенькою будеш помирати». Це безумовно вплинуло на мене і я сказала собі: «Відтоді, коли моя мама була хворою, медицина пішла далеко вперед і сьогодні четверта стадія – це ще не вирок, а в мене інша ситуація і стимули зовсім інші».
Я пішла іншим шляхом і почала бити у всі дзвони: розповіла друзям, повідомила колегам, звернулася до вас, зареєструвалася в онкологічних групах. Тут немає чого соромитися, а інформація, поради, слова підтримки та матеріальна допомога – безцінні. Коли я була дуже подавленою, люди почали надсилати мені гроші на лікування. Нещодавно я отримала 10 гривень від малознайомої людини. Якщо розглядати ці гроші окремо – то вони мене не врятують, але в сумі з іншими – вони вкрай суттєві. А тут ще є інший ефект – я відчула, що всі за мене, всі мене підтримують. Отже я повинна боротися, я не можу цих людей засмутити, вони ж кошти витратили» – крізь смуток жартує Світлана.
Надихнувшись підтримкою небайдужих людей, турботою друзів, коханого чоловіка та донечок Світлана відклала на потім всі плани й розпочала тривале лікування. «Ми одразу припинили ремонт в квартирі й відмінили всі гуртки дітей. Зараз найважливіше – моє життя і щоб я була поруч зі своїми дівчатками, тому всі зусилля й кошти ми акумулювали на лікування, яке дуже дороге і без допомоги інших ми не потягнемо», – розповідає жінка.
Попереду на Світлану чекають курси хімічної терапії, оперативне втручання та, в залежності від результатів лікування, променева або ж інша терапія. Але незважаючи на складне та довготривале лікування жінка вже з нетерпінням чекає на його початок, оскільки дуже хоче почути гарні новини – почути, що терапія діє і «реактивну» хворобу вдається зупинити і побороти.
Знаючи про свій діагноз, Світлана звертається до всіх жінок з проханням бути відповідальними й сміливими стосовно свого здоров’я: «Я закликаю всіх жінок, якщо ви маєте хоча б найменші сумніви, йдіть до кількох спеціалістів. Звертайтеся до державних онкоцентрів, де лікарі бачать пацієнтів зі злоякісними утвореннями щодня й розпізнають їх одразу. Як показав мій приклад, і такі випадки не поодинокі, інколи медичне обладнання може «не бачити» хворобу. Слідкуйте за своїм здоров’ям самостійно, перепровіряйте й ставте питання, навіть якщо вони можуть не сподобатися лікарю. Ваше життя – лише ваша справа, не соромтеся турбуватися про себе».
ФОТО ВРАЧЕБНЫХ ВЫПИСОК-ИССЛЕДОВАНИЙ-ДИАГНОЗОВ И ОБСЛЕДОВАНИЙ
