Сім місяців тому Юлія Маліченко закінчила лікування раку молочної залози. Дівчина пройшла курси хіміотерапії, операцію та променеву терапію. Боротьба за здорове життя тривало більше року. Сьогодні Юлія здорова. Період лікування багато в чому змінив її життя, ставши великим уроком і відкриттям. Журналісти БФ «Квітна» поспілкувалися з дівчиною і розпитали про її життя після хвороби.
«Зараз зі мною все гаразд, але я все ще продовжую тримати під контролем своє здоров’я. За останні сім місяців – це період від останньої променевої терапії – я неодноразово спілкувалася з лікарями, які мене лікували. Я відсилала їм результати свіжої комп’ютерної томографії, кілька разів приїжджала на огляд і, в разі будь-яких хвилювань чи переживань, дзвонила. Крім профілактики й обстежень я працюю над відновленням своєї фізичної форми – постійно розробляю руку, додаю різні вправи, ходжу на плавання та займаюся йогою. Не можна розслаблятися і чекати, що все пройде саме собою», – розповідає про своє самопочуття Юлія.
/МОЇ ЗАХОПЛЕННЯ СТАЛИ РОБОТОЮ/
«Маючи такий досвід, напевно, ніхто вже не зможе бути до кінця безтурботним та спокійним. Як і у всіх, у мене бувають переживання та страх, що може статися рецидив. Тому сьогодні я уважніша до свого організму і його сигналів, ніж до хвороби. Навіть упродовж лікування я не була такою уважною. Тоді, перебуваючи під контролем лікарів, я знала, що терапія діє, все йде за планом, а погане самопочуття – нормальне явище після хімії. Моє завдання зараз – бути пильною, робити раз на півроку УЗД і раз на рік мамографію, та водночас не накручувати себе психологічно й боротися зі страхами.
Я помітила, що коли нічого не робиш, то хвилюєшся більше. Тому я намагаюся зайняти себе улюбленими справами. До хвороби моїм хобі було виготовлення прикрас, а ще мені подобалося стригти свою собаку. Тому я змінила свою роботу й зараз мої захоплення стали роботою. Я закінчила професійні курси грумера, що дозволяє мені робити модні зачіски й іншим собакам, а також створюю прикраси своїми руками, а потім продаю їх. Але найбільше я люблю проводити час зі своїм сином Джаспером. Ми більше нікого не маємо, тому ми дуже близькі: він їздив зі мною до Києва, коли я лікувалася, подає мені ідеї з робочих питань, разом готуємося до школи, бігаємо в садок, на тайський бокс, до спортзалу. Кожну вільну хвилину ми разом, тому я часто забуваю подумати про погане.
/КОЖЕН НОВИЙ ДЕНЬ РОБИТЬ МЕНЕ ЩАСЛИВОЮ/
Кожен новий день робить мене щасливою. Зараз, як мені здається, я живу більш усвідомлено – насолоджуюся кожною хвилиною, по-іншому дивлюся на невдачі й конфліктні ситуації. Кудись біжу, щось роблю, але вже не на автоматі – кожен день намагаюся прожити сповна. Не знаю, чи це завдяки хворобі, але я навчилася говорити «ні», а не вигадувати виправдання і відмовки, коли я чогось не хочу. Якщо раніше мені було ніяково в цьому зізнатися, то зараз у мене виходить говорити правду, навіть іноді образливу. Пам’ятаю, як переживала, що когось можу образити цим, а тепер думаю, що ніхто не заслуговує, щоб його обманювали».
Також у Юлії Маліченко змінилося ставлення до невдач і реакція на конфліктні ситуації: «Почнемо з того, що конфліктів і будь-яких сварок я свідомо уникаю. Якщо рік-півтора тому я могла розлютитися та образитися на людину, то зараз я не витрачаю на це свою енергію. Просто намагаюся робити висновки й продумувати свої кроки наперед, щоб надалі не потрапляти в такі ситуації. Прийшло вміння приймати вже сформовану ситуацію і шукати вихід з неї, а не психувати й злитися.
/Я ЗАВЖДИ ВІДКРИТА Й З УСІХ СИЛ НАМАГАЮСЬ ДОПОМОГТИ ЇМ, ДАТИ ПОШТОВХ БОРОТИСЯ І НЕ ПАДАТИ ДУХОМ/
Я намагаюся жити новим днем і не повертатися до того часу, коли я хворіла. Мої друзі знають, що я пройшла цей шлях і не хочу згадувати й переживати зайвий раз. Тому при зустрічі ми обговорюємо нагальні питання. Незнайомим людям я також без потреби не афішую, що перемогла рак молочної залози. Людей така інформація засмучує, а я не хочу цього. Хоча є кілька дівчат, яких я підтримую. Вони зараз проходять таке ж лікування, яке я проходила рік тому. Тут я завжди відкрита й з усіх сил намагаюся допомогти їм, дати поштовх боротися і не падати духом.
Хоча сильною особистістю я себе не вважаю, але однозначно у мене з’явилося більше віри в себе, якась внутрішня гармонія та сила рухатися вперед і долати труднощі. Наприклад, я готую свою дитину до школи й переді мною стоїть дуже багато завдань, від вибору навчального закладу до психологічної підготовки Джаспера до першого класу. Але у мене немає паніки, що щось не вийде. Я розумію, що потрібно робити, йду і роблю це. Та при цьому я радію кожній своїй перемозі, кожному плідно проведеному дню. Чи то фінансово успішний день або ж день, витрачений на відпочинок. Також дуже важливо відчувати себе: свої думки, тіло. Я раніше не розуміла, що необхідно вириватися з повсякденного кругообігу якихось справ і турбот та знаходити час лише на себе. Йога та плавання мені дуже допомагають відчути кожну клітинку свого тіла й перезавантажити свої думки. Я купила абонемент в зал і ми з Джаспером вже 2 місяці займаємося спортом, хоча рік тому мені в жодному разі не спало на думку вкладати кошти в підтримку здоров’я, а не на його лікування. А ще я не будую зараз глобальних планів на майбутнє, лише на найближчий час. Але, реалізовуючи їх, отримую колосальне задоволення. Радіти життю і своїм, навіть маленьким, успіхам – надбане уміння, яке робить мене сильною і щасливою одночасно.
/БУДЬ-ЯКА ХВОРОБА – ЦЕ ЛИШЕ НОВИЙ ЕТАП У ЖИТТІ/
Будь-яка хвороба – це лише новий етап у житті, який потрібно прийняти й подолати. Я не відразу зуміла усвідомити, що захворіти може кожен і не варто шукати причину або когось звинувачувати. Коли я прийняла це, то мені стало легше боротися з хворобою. Звичайно, дуже складно не думати про погане, коли ти слабкий та виснажений фізично, але це минає. Також дуже допомагає загартування. Батьки мене виховували не в тепличних умовах, а навпаки вчили уроків виживання: походи з наметами, спорт, подорожі. Я ставилася до всього цього як до можливості перевірити своє тіло. Тому я налаштувала себе, що рак і лікування – це та ж перевірка на міцність і мій організм мене не підведе. Це я намагаюся донести й дівчаткам, які хворіють на рак молочної залози.
Страхи будуть завжди – це нормально. Лише дурень нічого не боїться. Але зараз я намагаюся, як я кажу, «жити життям»: радіти, помічати, цінувати, любити щодня, жити не по інерції і не наввипередки з часом. Робити те, що я любила робити в дитинстві. Нещодавно ми з сином півдня прокатати на роликах. Я дуже любила це робити маленькою. Вже тиждень пройшов, а я згадую той день і радію навіть зараз. Це дуже заряджає. У кожного ж є свої улюблені дитячі розваги – варто їх повторювати (сміється – ред.,). Коли ти отримав другий шанс, то потрібно реалізувати його так, як хочеться тобі – зробити те, що давно хотіла, але не наважувалася раніше».