1 (1)

Влітку 2022 року до Благодійного фонду “Квітна” звернулася 42-річна Наталія Морозовська. У жінки рак молочної залози, і вона потребує фінансової допомоги у проведенні оперативного втручання.

“Мене звати Наталія. Я — мама двох чудових діток: одинадцятирічного Тимура і чотирирічної Яни. Народилася в Києві, але зараз проживаю у передмісті столиці. У мирний час займалася лікарськими засобами — реєстрацією та їхнім виробництвом, будучи приватним підприємцем.

Коли окупанти зайшли в Київську область, ми з дітьми на кілька місяців виїхали на захід України. Там я вперше запідозрила про негаразди зі здоров’ям. Після відносного врегулювання воєнної обстановки в Києві ми повернулися додому і я одразу записалася на прийом до жіночих лікарів.

Я була впевнена, що не маю особливих проблем. Адже завжди уважно ставлюся до свого здоров’я: раніше щодня по сорок хвилин займалася фізичними вправами, купатися в річці починала ще з весни, надавала перевагу вживанню корисних і домашніх страв, слідкувала за своїм емоційним і психічним станом, наскільки це дозволяли обставини й події останніх кількох років. З моїх кровних родичів, яких я знаю, ніхто не хворів на рак. Окрім цього два роки тому я планово проходила мамографію, і тоді лікарі казали, що у мене все добре.

Цього разу, оглянувши мої груди на УЗД, лікарка сказала, що я маю кісти, а в іншому — все гаразд. За десять хвилин у мене мала відбутися консультація у мамолога, але я до останньої миті вагалася йти чи ні, адже була впевнена, що не маю істотних проблем. Та з поваги до лікаря-мамолога, щоб не відміняти запис в останній момент, пішла на прийом. Лікар, пропальпувавши мої груди, одразу сам повторно зробив УЗД і негайно відправив на мамографію, оскільки запідозрив рак. Ба більше, він навіть назвав мені стадію.

Після важких катаклізмів останніх двох років, новина про рак легко доповнила ту купу неможливого, що ми переживаємо зараз. Тож я швидко прийняла цей діагноз із усвідомленням того, що певною мірою мені навіть пощастило. Адже серед онкологічно хворих людей є ціла градація стадій і ступенів агресивності захворювання. У мене друга стадія, що не так і погано, а вид онкології, який я маю, піддається лікуванню. Та головна вдача — моя родина жива, діти не постраждали і поруч зі мною. Адже Бучу й Ірпінь ми проїхали за добу до тотальних розстрілів мирного населення. А коли тобі так щастить в критичних моментах, то ти в принципі можеш прийняти якісь інші ситуації, де тобі може пощастити менше. Це лише хвороба, яку треба вилікувати — так я сприймаю свій діагноз. Окрім цього в мене перед очима є позитивний досвід моєї свекрухи, яка три роки тому одужала від раку кішківника. Всі в родині бачили, що це можна пережити. Головне — щоб була підтримка.

Я не стала робити трагедії зі свого діагнозу і приховувати його від оточуючих. І це виявилося правильним рішенням. Так тобі не потрібно нікому нічого пояснювати і відповідати на запитання типу: “Чому в тебе нова зачіска?”, “Чому ти в капелюсі?”, “Чому ти не встигла зробити якусь роботу?”. Всі люди сприймають це емпатично і за можливості намагаються допомогти. Наприклад, родичі мені зібрали кошти на першу хімію, колеги дістали якісь ліки безкоштовно, а в салоні перук безкоштовно підстригли і продали перуку зі знижкою. Ніхто наді мною не сміється, не звинувачує і не жаліє, а навпаки всі підтримують, що дійсно необхідно.

Дітям я також розповіла одразу. Старший син пам’ятає, як одужувала бабуся та й сам вже переніс дві операції. Тож він знає, що хвороби лікуються, що немає нічого страшного ні в ліках, ні в лікарнях, ні в операціях. Він бачив, що коли є підтримка, то люди через це все проходять. Також я попросила його зараз трохи більше мені допомагати з хатніми справами і він намагається виконувати все, що може. Донька маленька і ще не розуміє проблеми, тому й не переймається з цього приводу. Чоловік звістку сприйняв стримано і мужньо, що я також ціную.

Після того, як діагноз підтвердився, я пройшла численні перевірки, аби точно визначити тип захворювання і підібрати максимально ефективне лікування. Отримавши однаковий результат в різних медичних закладах, розпочала лікування і вже прокапала перший курс хіміотерапії. Всього заплановано чотири червоні й дванадцять білих хімій. Потім на мене чекає операція і, ймовірно, опромінення. Після цього п’ять-сім років прийому гормональної терапії.

Попередня вартість лікування — 391 280 грн, де кожен курс хіміотерапії коштує 10 000 грн, а операція — 191 560 грн. Саме по допомогу в оплаті операції я звертаюся до Благодійного фонду “Квітна” і всіх небайдужих людей.

Водночас я також хочу бути корисною іншим, наскільки матиму змогу. Тож почала писати щоденник і в майбутньому планую його передавати іншим хворим на рак грудей жінкам. Хочу, щоб вони принаймні на старті лікування розуміли через що доведеться пройти: як проходити хімію, до чого бути готовою, що є міфом, а що — реальністю. Адже не все так страшно, як може здаватися спочатку, тому важливо не накручувати себе, а лікуватися”.

 

Також по темі:

Добавить комментарий