photo_2023-11-23 11.50.42

«Мій спосіб життя не поєднувався з вірогідністю розвитку раку. Я завжди нормально харчувалась, не курила, не зловживала алкоголем, з весни до осені купалась у холодній воді. Також не мала кровних родичів, які хворіли на онкологічні захворювання. Тому я йшла до лікаря з впевненістю, що не маю нічого серйозного. Перший період – це усвідомлення, коли в тебе ще нічого не болить, але ти вже розумієш, що щось відбувається недобре і купа труднощів попереду». Так розпочиналась історія лікування від раку молочної залози підопічної БФ «Квітна» Наталії Морозовської. Хвороба завжди з‘являється неочікувано і невчасно.

Як Ви прийшли до розуміння, що хвороба є?

У мене так і не виникло питання “Чому я?”, бо йшов приблизно 100-ий день війни на тлі якої воно явно було беззмістовним. Щодня навкруги коїлася біда, помирали люди, діти… Весь час хтось втрачав будинки, родини, калічився, помирав. Те, що моя хвороба припала на період війни не дало себе жаліти та занурюватись у відчай несправедливості, депресії тощо.

Як прийняти звістку про хворобу?

Одне точно можу всім порадити – не шукайте тому причину. Є як є – ви захворіли і вам просто необхідно тепер вилікуватись. Якщо немає генетичної спадковості неможливо зрозуміти, де ви були винні, де звернули не туди і що мали б зробити, аби уникнути цього. І чи взагалі могли уникнути. Тому не варто гризти себе і рідних, а налаштуватись, що це лише хвороба, вона тимчасова, вона виліковна, просто потрібно потерпіти певний час.

Порадьте, будь ласка, як триматися під час лікування. Як заспокоювати себе?

Особисто для мене саме лікування не було таким складним, як сприйняття того, що хвороба вже є. Просто відмітьте собі що найближчі півроку будуть складні, ще місяці два-три триватиме поступове відновлення, далі все повернеться на свої місця. Якщо це затягнеться на більший проміжок часу, ви побачите, як швидко прилаштуєтесь до нових особливостей. Все, що має тимчасовий характер, сприймається легше. Головне лікування і бажання жити!

Як знайти в собі оптимізм і налаштуватися на життя?

Аби взяти себе в руки та налаштуватися на лікування я почала шукати плюси. Мені пощастило, що рак грудей, який у мене діагностували, належить до онкологічних захворювань, які найкраще піддаються лікуванню. Захворювання вдалося виявити на другій стадії, і мої шанси на одужання були доволі високі. Також, забігаючи наперед, скажу, що під час хімії мені вдалося схуднути до ваги, яка мені пасує. Пощастило, що я не залишилась наодинці з хворобою: мене підтримували мої діти, рідні та друзі. І навіть абсолютно незнайомі мені люди.

photo_2023-11-23 11.50.53

Як Ви наважилися розповісти про свою хворобу?

Щодо друзів. Коли вони дізнаються про твій діагноз, можуть злякатися, адже не знають, як себе поводити та як підтримати тебе. До прикладу, багато моїх знайомих просто боялись подзвонити мені. А оскільки я комунікабельна людина, то першою почала їм дзвонити і спілкуватися на різні теми, включно з раком, але без трагізму. Після цього одразу напруга зникала і часто вони розповідали про себе, рідних, які хворіли, як вони долали хворобу, що допомагало їм. Це стало для мене корисним досвідом. Невдовзі я вийшла на жінок, які мали антологічний з моїм діагноз раніше. Я розпитувала їх про помилки, яких потрібно уникнути, на що потрібно звернути увагу тощо. Адже людина, яка не має фахової освіти і через хворобу постійно перебуває у стресі, може розгубитися і не одразу прийняти правильне рішення.

Окрім користі від спілкування та обміну досвідом, зустрічаються випадки “полювання” на онкологічно хворих людей. Це коли необізнані в медицині люди і релігійні діячі починають насідати на тебе і розповідати, що твоя хвороба через образи, карму, недолюбленість і гріхи. Та, на жаль, жодне прощення не допоможе вилікувати рак. Якнайшвидше потрібно йти до лікаря і починати терапію.

Які поради ви б могли дати тим, хто зараз знаходиться на етапі проходження хіміотерапії?

Якщо порівнювати відчуття під час хімії, то це щось спільне з ГРИПом, токсикозом і похміллям: сильна слабкість, ломота у всьому тілі, головний біль і нудота. Жінки, які народжували, зрозуміють, що я маю на увазі. Неприємний стан зазвичай виникає на третій день. Спочатку він минає за день, потім за два дні, потім за три-чотири. Але всі ці симптоми не постійні і також мають тимчасовий характер.

photo_2023-11-23 11.50.32

Чи дійсно хіміотерапію можна легко пережити?

Найскладнішою була саме четверта червона хімія. Тоді мій організм був суттєво виснажений і легко підхопив коронавірус. Всі негативні симптоми істотно загострились і мені стало геть зле. Тиждень важко було піднятися з ліжка, була слабкість. Водночас мій організм впорався з вірусом без госпіталізації, ліків та кисню. Що мала Covid-19 я дізналась лише, коли планово здала аналізи і тест на коронавірус. Через тиждень і це все минулося.

Подальший етап терапії пройшов для мене доволі лайтово. Мені почали крапати білу хімію, «токсикоз» припинився, сили почали повертатися, а з ними і звичайний ритм життя: я готувала, їздила за кермом, працювала, займалася спортом — почувала себе цілком нормально, хоча й були загострення певних хронічних хвороб.

Як пройти психологічно наслідки хіміотерапії? Як не соромитися надягнути тимчасову перуку чи ходити без неї?

Стосовно психологічного стану під час хімії, то найважче для жінки в цей період — втрата волосся, брів та вій. Лікарі дивуються, чому людина, яка може померти, думає про зовнішній вигляд. Як людина, яка пройшла терапію, можу пояснити це наступним чином — поки в тебе волосся не випало, оточуючі не знають, що з тобою відбувається, і твоя проблема не виноситься на загал. Я, до прикладу, не хотіла, щоб замовники на роботі дізнались про мій діагноз, адже це могло вплинути на співпрацю у подальшому. Імовірно, вони могли б припинити здійснювати замовлення у мене. Адже це певний ризик. Завдяки можливості працювати віддалено, мені вдалося обмежити інформацію про свій стан.

Також, аби уникнути стресу від випадіння волосся пасмами і привчити людей до себе нової, перед хімією я пішла в перукарню і постриглась під 0,9. Всі вирішили, що в мене просто змінився стиль. А завдяки тому, що волосся коротке і не потребує особливого догляду, я намагалася його менше торкатися руками і таким чином “втримала” на своїй голові аж до третьої хімії.

Коли полисіла, то зав’язала бондану і одягнула кепку, адже влітку носити перуку було дуже некомфортно. Але і перуку теж придбала. Тут кожна має обрати для себе найзручніший варіант. Але мені цей образ пасував і я виглядала як тінейджер.

photo_2023-11-23 11.50.39

А як робити мейк-ап, щоб підтримати красу?

Під час білої хімії волосся потроху почало вже відростати, але почали випадати вії та брови. В цей період, що ти хвора бачать всі: продавчиня у магазині, водій маршрутки, батьки та діти в дитячому садку, куди ти водиш доньку. Але якщо сприймати це спокійно, то люди дуже швидко звикають і починають ставитись до тебе як до будь-кого іншого. Також є плюс: починає відростати волосся на голові, воно змінює свою структуру і часто стає курчавим і значно густішим, ніж було до лікування. Вії ж відростають приблизно через три-чотири тижні після припинення хіміотерапії.

Тому моя порада всім жінкам, які зараз проходять лікування — не займайтесь відновленням волосся, вій та брів, поки ви хворієте, адже хімія все нівелює. Прийміть той факт, що три-чотири місяця ви будете без волосся і не витрачайте кошти даремно.

Звернення до жінок

Щодо реакції та допомоги — дуже складно насправді допомогти людині, яка знаходиться в глибокій депресії.

Тому всім жінкам, які лише на початку шляху до одужання, хочу сказати, що всі незручності тимчасові і їх можна витримати. Важливо не зациклюватися на діагнозі й намагатися жити повноцінним життям. До прикладу, я багато гуляла на свіжому повітрі, ходила на дні народження, дозволяла собі інколи пів келиха сухого червоного вина і філіжанку кави, мала романтичні стосунки. Як казав мій лікар: “Головне — позитивний настрій”. Тому не варто відмовляти собі в маленьких приємних ритуалах: кава в улюбленій кав’ярні, улюблений фільм, спілкування із друзями. Зрештою складні часи вже минули і попереднє життя повернулось. Звичайно, є нюанси, які вже лишаються до кінця життя, але вони є у всіх і все настільки незначне, що про дану ситуацію цілком можливо із часом забути взагалі.

Лікуймося!

Життя триває!

Ми ще багато чого маємо в житті зробити!

Для себе!

Для родини!

Для країни!

Добавить комментарий