Ковальчук Ігор Семенович, хірург-мамолог, заслужений лікар України, розповідає про причини недуг молочної залози, що провокує такі небезпечні хвороби та що здатне запобігти їх розвиткові.
Мастопатія — це найпоширеніший діагноз, який ставлять жінкам, що звертаються зі скаргами на які-небудь проблеми з молочною залозою. З цього приводу я завжди мав сумніви. Адже у перекладі з грецької (раотос; — «груди» + лабос; — «страждання, хвороба») мастопатія означає хворобу грудей. То чому тоді, наприклад, гайморит разом з іншими захворюваннями носоглотки не називають носопатією, а проблеми з шлунково-кишковим трактом животопатією? До того ж у 1984 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я було прийнято термін фіброзно-кістозна хвороба (ФКХ). Вона характеризується порушенням співвідношень епітеліального і сполучнотканинного компонентів, широким спектром проліферативних (пов’язаних зі розростанням тканини організму шляхом розмноження клітин) і регресивних змін тканин молочної залози. Якщо говорити про види ФКХ, то їх розрізняють близько 50 і об’єднують у дві великі групи — вузлову і дифузну. При вузловій ФКХ у молочній залозі виявляють ущільнення. При дифузній — у молочних залозах визначається безліч дифузних ущільнень. В окрему групу виділяють фіброаденоми, кісти, папіломи — доброякісні пухлини молочної залози.
Чи є ФКХ передраковим станом? Однозначної відповіді на це питання немає. Все залежить від ступеня зміни тканини в конкретному місці, її проліферативної активності (схильності до онкоросту). Фіброаденома, як правило, не перетворюється в злоякісну пухлину (ступінь ризику 0,2-3%). Проте рак може розвиватися біля фіброаденом в осередку ушкодження і довгий час ніяк не проявляти себе, не виявлятися при пальпації. Головний же фактор ризику раку молочної залози — жіноча стать. У країнах Європи і Північної Америки в групу ризику потрапляє у 8-12% жінок. Тому при будь-яких відхиленнях від нормального стану молочних залоз необхідна консультація лікаря і відповідне обстеження. Іноді й для того, щоб зняти помилковий діагноз.
Часто до мене на прийом приходять жінки, яких багато років лікували від так званої мастопатії, але, на жаль, безрезультатно. І з’ясовується, що проблема тут пов’язана із захворюваннями хребта або щитовидної залози, при яких біль віддає в молочну залозу. Це яскравий приклад вкоріненого підходу, коли намагаємося лікувати не людину і навіть не хворобу, а лише симптоми, при цьому не дуже вникаючи в їх можливе походження…
Молочна залоза — дзеркало гормонального, духовного і фізичного стану жінки
Холод і голод — духовний, емоційний, фізичний, соціальний, політичний — ось головні причини захворювання молочної залози. Так, фізіологічно основна причина — це порушення гормонального балансу — надлишок естрогенів на тлі нестачі прогестерону. Також виділяють низку факторів, що
визначають схильність до розвитку фіброзно-кістозної хвороби:
- вік після 40 років;
- розвиток доброякісних утворень у молочній залозі у родичів;
- ендокринні хвороби і порушення менструального циклу;
- стреси та пов’язані з ними порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарно-яєч- никової та надниркової системи;
- ожиріння, гіпертонія, цукровий діабет;
- аборти і викидні;
- пізня вагітність або пологи (після ЗО років);
- відсутність вагітностей та пологів;
- відмова від годування грудьми.
Проте доведено, що жінки, які ведуть активний спосіб життя (і в фізичному, і в соціальному плані), котрі зуміли реалізувати себе, відчувають душевний та емоційний комфорт в особистому житті, люблячі і улюблені набагато менше хворіють і набагато легше справляються з недугами. А накопичені образи і невміння прощати, озлобленість і агресія, невдоволення собою і оточуючими, переважання негативного сприйняття над позитивним підточують організм і сприяють розвитку хвороб. У жінок головною мішенню такого способу поведінки і мислення є молочні залози.
Ще один дуже важливий момент — уміння любити себе. Любити себе і поширювати цю любов на оточуючих. Але не приносити себе постійно в жертву.
Я не кажу про екстремальні ситуації, коли в силу обставин це виправдано, йдеться про повсякденне звичайне життя. На жаль, невміння любити себе, піклуватися про себе і своє здоров’я — ця риса характеру успадковується з покоління в покоління. Ні, не національна, а породжена ще радянською ідеологією, коли нехтування собою заради чогось більш значущого вважалося гідністю, культивувалося суспільною мораллю. Навіть покоління, яке виросло вже на пострадянському просторі, ще встигло увібрати в себе ці риси. А нелюбов до себе, жертвування собою породжує всі ті негативні прояви, про які ми говорили.
Отже, жінка повинна любити себе, прагнути до збереження і відновлення свого здоров’я. Культура відповідального ставлення до свого здоров’я повинна виховуватися з дитинства. І не на словах, а на реальному прикладі. Так дівчинка повинна бачити, як мама регулярно проходить профілактичні огляди, виконує рекомендації лікаря. До речі, система охорони здоров’я США включає і матеріальні стимули для турботи про здоров’я: у випадку ігнорування планового медогляду підвищується вартість за медичне страхування. У нас такого поки немає, але той факт, що лікування раку молочної залози, виявленого на ранній стадії, не тільки збереже здоров’я, але і обійдеться в 25-30 разів дешевше, ніж при задавненій хворобі, говорить на користь явної економічної вигоди.
Організм людини дорослішає до 25 років, а потім починається старіння. Процес старіння набагато повільніший, ніж дорослішання. І від нас самих багато в чому залежить те, як розтягнути його на довгі роки, зробити плавним і комфортним, уповільнити дегенеративні процеси — тобто придбати протягом життя якомога менше нових захворювань і загострень тих, що вже маємо. Безумовно, йдеться не про фанатичний культ здоров’я всупереч всьому, що і є життя — повноцінне, яскраве і насичене, а про розумний баланс, здоровий глузд і, головне — любов до себе і оточуючих.
Для боротьби 3 недугою треба знати свій точний діагноз
До цього часу в наших медичних колах ведуться суперечки про те, чи варто говорити пацієнтові всю правду про його діагноз і, тим більше, про методи лікування. У радянські часи в програму підготовки лікарів входив курс під назвою «Лікарська таємниця». І стосувався він далеко не захисту права людини на збереження конфіденційної інформації про її здоров’я. Нас учили, що ми не повинні говорити пацієнтам правду про їхні хвороби або стан, нібито для того, щоб у них не виникало страхів, фобій стосовно лікарів і лікарень. І зараз більшість наших лікарів не обговорюють з хворими подробиць їхнього стану, не вдаються в медичні тонкощі, вважаючи, що ті мало що в цьому розуміють.
Мої погляди на медицину й на взаємини з пацієнтами почали змінюватися після поїздки в 1991 році до Нідерландів. Докорінний перелом в моїх уявленнях стався після першої поїздки до Філадельфії (США) в 1997 році по обміну в рамках партнерства Американського міжнародного союзу охорони здоров’я. Подальша співпраця з заокеанськими колегами допомогла сформувати новий стиль спілкування з хворими. Мене найбільше зацікавило те, що лікарі не тільки відкрито по-відомляли пацієнтам про їх діагноз, але й ділилися своїми припущеннями. Якщо лікар запідозрював рак, він так і говорив. Я з великою цікавістю спостерігав за тим, як співробітники клінік Пенсильванського університету пояснюють хворим все про поставлений діагноз і можливі підходи до лікування, щоб пацієнт мав чітке уявлення про стан свого здоров’я і міг брати активну участь у виборі оптимальної тактики лікування.
Коли я став якомога докладніше розповідати пацієнтам про їхні хвороби, можливі методи лікування та ймовірні результати, помітив, що переважна більшість хворих абсолютно адекватно реагують на це і з цікавістю обговорюють зі мною всі питання. Моя відвертість дала їм відчути, що я ставлюся до них як до рівних і небайдужих мені людей. Як результат — я отримав їх відвертість і довіру.
Якось чоловік однієї пацієнтки зауважив, що вони не сумніваються у високій кваліфікації більшості лікарів, які пройшли радянську школу, але їм не подобається їхнє ставлення до хворих. Стосунки лікаря з хворим повинні будуватися на довірі, взаємодії та взаємодопомозі. Пацієнт повинен швидко і легко отримувати інформацію про свій стан, про ті чи інші хвороби, мати можливість спілкуватися з людьми, котрі страждають від такого ж захворювання, для обміну інформацією та надання один одному психологічної підтримки.
Я завжди підтримую бажання пацієнтів проконсультуватися з іншими лікарями і зібрати якомога більше думок. Це в жодному разі не повинно розцінюватися, як недовіра до лікаря. Навпаки, це зводить до мінімуму помилку в діагнозі, від якої ніхто не застрахований. У складних випадках і при найменших сумнівах я завжди направляю пацієнта до своїх колег.
У цій статті я навмисно не став загострювати увагу на суто медичних питаннях — їх треба обговорювати індивідуально, адже кожна жінка унікальна, як і її організм.
Любіть себе і будьте здорові!
Джерело: Колорит життя.