У багатьох пацієнтів з COVID-19 тривалий час і, можливо, постійно можуть спостерігатися слабкість та когнітивні порушення. Лікарі відзначають значну кількість тяжких випадків делірію — періоду гострої розгубленості, коли пацієнти не можуть фіксувати увагу і часто мають проблеми із формуванням спогадів.
Небезпека делірію спостерігається майже у 80% людей, які перебувають на штучній вентиляції легень. У важкохворих пацієнтів, які не потребують вентиляції, ця ймовірність дещо менша.
Реабілітаційна терапія може допомогти впоратися з когнітивними порушеннями або потенційно відновити їхні функції. Чим раніше розпочнеться реабілітація, тим кращий результат.
Кому потрібна постковідна реабілітація?
- Людям, які перенесли COVID-19 у важкій та середній формі та тривалий час лікувалися у відділеннях інтенсивної терапії;
- Пацієнтам після курсу лікування із залишковими змінами на КТ або рентгенографії органів грудної клітки;
- При зменшенні насичення крові киснем (SpO2) <95% у спокої або під час фізичних вправ;
- При наявності супутніх захворювань (цукровий діабет, гіпертонія, надмірна вага тощо);
- Людям з постковідним синдромом, який супроводжується тривалим кашлем або задишкою;
- Людям з тривалим перебігом поствірусної астенії.
Когнітивна реабілітаційна терапія допомагає практикувати конкретні моделі мислення та поведінку для зміцнення своїх когнітивних здібностей і може включати:
1) тренування пам’яті;
2) заняття з логопедом;
3) різноманітні інтелектуальні завдання;
4) психологічну підтримку людей, які почуваються розгубленими або дезорієнтованими.
Важливими для відновлення повноцінної роботи дихальної системи є фізичні вправи із залученням дихальних м’язів та збільшують функціональну здатність серцевої та дихальної систем.
Лікарі наголошують, що дозоване фізичне навантаження та поступове збільшення його інтенсивності є ефективним у боротьбі із сильною слабкістю, яка супроводжує COVID-19. За відсутності у пацієнта симптомів протягом щонайменше семи днів можна застосовувати поетапний підхід для підвищення рівня фізичної активності до базового рівня або вище.
Повернення або поява нових симптомів, включаючи кашель, патологічну задишку, серцебиття, лихоманку та аносмію, вказують на необхідність зупинити активність, звернутися за медичною допомогою, якщо це потрібно, та відновити процес після зникнення скарг.
Рекомендується протягом перших сім днів (етап І) виконувати надзвичайно легку активність, включаючи гнучкість та дихальні вправи, після чого наступні сім днів (етап ІІ) включають активність легкої інтенсивності, таку як ходьба та легка йога, з поступовим збільшенням на 10-15 хвилин на день при задовільній переносимості.
Перехід до більш складних рухових навантажень на етапах III-IV має здійснюватись залежно від здатності пацієнтів. Вправи можуть включати два 5-хвилинні блоки активності, такі як швидка ходьба, підйом і спуск по сходах, біг підтюпцем, плавання або їзда на велосипеді, розділені блоком відновлення. Людина не повинна відчувати, що вправа є “важкою”. Після завершення етапу IV люди повинні почуватись здатними повернутися до свого базового рівня активності або вищого.
Пацієнти повинні залишатися на тому етапі, на якому вони почуваються комфортно, стільки часу, скільки буде необхідно, і повинні стежити за будь-якими фізичними та психологічними відхиленнями: ненормальною задишкою, порушенням частоти серцевих скорочень, надмірною втомою або млявістю.
До процесу реабілітації входять і легеневі вправи:
1) тренування для регулювання ритму дихання;
2) техніки для зміцнення дихальних м’язів;
3) спеціальні вправи для покращення дренажу дихальних шляхів.
Для осіб із загостреннями або новодіагностованими психічними захворюваннями можуть бути ефективними:
1) психотерапія онлайн чи з персональним спеціалістом;
2) групи підтримки для осіб із особливим станом;
3) заняття, що допомагають боротись зі стресом і занепокоєнням, такі як йога або вправи на уважність.
Джерело: ingeneus