Психологічна підтримка допомагає хворим на рак людям витримати негативні наслідки, викликані захворюванням, і швидше повернутися до комфортного життя. Та щоб розібратися в тому, якою має бути психологічна допомога, які емоції переживають онкологічно хворі люди, як розмовляти з хворим родичем, як людина може допомогти собі сама, і чи існує взаємозв’язок між психосоматикою і онкологічним захворюванням — журналісти Благодійного фонду “Квітна” поспілкувалися з Олександрою Чекмарьовою, лікарем-психологом.
Олександро Дмитрівна, розкажіть, наскільки важливою є роль психології у лікуванні онкологічного захворювання?
Здебільшого онкологічно хворі люди мають у голові купу складних запитань, які викликають стресові емоції. Та, намагаючись не травмувати своїх рідних, вони тримають все в собі. Але ці думки нікуди не діваються. Їх потрібно проговорити. Тому дуже важливо, щоб хворі на рак люди мали можливість поспілкуватися з психологом, «розвантажити» голову від запитань, які їх турбують, і знизити емоційну напругу.
Лікування раку найбільш ефективне, коли воно здійснюється комплексно. Лікарі лікують, пацієнти приймають це лікування, а психологи на емоційному рівні допомагають покращити якість життя і витримати лікування.
Існує думка, що психосоматика та іпохондрія можуть спричинити розвиток раку. Чи це так?
Онкологічне захворювання виникає від сукупності багатьох чинників, але психосамика й іпохондрія не можуть його викликати.
Іпохондрія — це стан занепокоєння, через яке людина вигадує собі захворювання. Вона починає ходити по лікарях, проводити численні обстеження і постійно лікується, коли насправді здорова.
Психосоматика ж спостерігається, коли у людини є явні симптоми, а причин, які б могли їх викликати, немає. Наприклад, людина відчуває біль у серці, а орган здоровий. Або біль у горлі, а жодного запалення немає. У такому випадку симптоми провокуються стресом, а не хворобою. Приступи бронхіальної астми вважаються золотим стандартом психосоматики, адже вони постійно відбуваються на фоні емоційного стану.
Водночас сильний тривалий стрес здатен поглибити інші чинники, які потім переростуть у захворювання. Здоров’я — це завжди тандем фізичного та психологічного стану.
Розкажіть, будь ласка, які емоції переживають онкологічно хворі люди на кожному етапі лікування і як їм допомогти?
Люди, які переживають гіркоту втрати, проходять п’ять стадій. Це класична модель Кублер-Росс, яка стосуються різних життєвих обставин: втрата людини, діагностування раку, розлучення тощо. Якщо ми говоримо про емоційний стан онкологічно хворої людини, то ці етапи проходять так:
Перший етап — шок. Вже на момент діагностики людина відчуває великий стрес та негативні емоції: ступор, сльози, відчай, нерозуміння, як себе поводити та що робити. На цьому етапі людину потрібно заспокоїти, побути поруч, вислухати. Хочу зазначити, що навіть, якщо обстеження не показало захворювання, пацієнт вже через це пройшов і деякий час умовно був онкологічним хворим. Це також стрес і людині може знадобитися психологічна підтримка.
Другий етап — це заперечення. На цьому етапі пацієнти починають моніторити інтернет, ходити по різним клінікам, консультуватися з кількома спеціалістами та перездавати аналізи. На цьому етапі завдання лікаря все докладно пояснити й направити людину на лікування. Адже, якщо пацієнт довіряє лікарю, лікування має кращий ефект.
Третій етап — торг. Людина намагається укласти з собою угоду — якщо вона буде щось робити або навпаки не робити, то одужає. Наприклад, відмовиться від солодкого, буде лягати спати вчасно і т. п.
Четверта стадія — депресія. На цьому етапі хворі можуть відмовлятися від лікування. Тут дуже потрібна психологічна підтримка як спеціалістів, так і близьких.
І п’ята стадія — прийняття. Пацієнт приймає той факт, що має онкологічне захворювання, але він знає, що з цим робити. На цьому етапі з людиною вже можна проводити психотерапію.
Та ці стадії не завжди ідуть у вказаному порядку і можуть мінятися місцями й повторюватися. Під час лікування пацієнт може їх переживати по кілька разів. Тому дуже важливо вчасно людині надавати психологічну підтримку та провести корекцію її емоційного стану.
Які запитання ставлять онкологічно хворі люди найчастіше?
Мабуть, найбільш розповсюджене запитання — “Як повідомити близьким про свій діагноз?”. Особливо це актуально, якщо в родині пацієнта є маленькі діти. Багато людей сумніваються, чи варто розповідати їм про це. І, звичайно ж, всіх об’єднує страх смерті. Тому інші запитання здебільшого такі: “Що буде потім?”, “Що мені робити?”, “Як повідомити близьким про діагноз?”.
Як ви допомагаєте пацієнтам долати страх смерті?
Зазвичай людину турбує щось конкретне. Так би мовити, технічні питання: “Як це буде?”, “Чи буде боляче?”. Коли людина це проговорює, вона відчуває полегшення і надалі краще сприймає лікування.
Щодо розповіді дітям про діагноз, що Ви радите? Варто їм розказувати?
Я вважаю, що так. Але це потрібно робити у доступній для дітей формі. Адже вони все помічають, та не розуміють, що відбувається. Часто діти гадають, що вони є причиною поганого самопочуття мами чи тата, і починають себе картати. Тож не варто недооцінювати дітлахів.
Якщо ми говоримо про дитячу онкологію, то маленькі пацієнти ставлять аналогічні запитання, що й дорослі, але висловлюються по-дитячому. Розуміння того, що з ними відбувається, допомагає їм прийняти лікування. Але це не означає, що потрібно описувати усі подробиці.
Водночас пацієнт сам має вирішувати, як йому чинити — казати дітям чи ні. Психолог не може наполягати й нав’язувати свою думку.
Чи потребують психологічної підтримки люди, які перебувають у ремісії?
Під час лікування ми допомагаємо пацієнту адаптуватися, зменшити рівень тривоги та здійснюємо емоційну корекцію, якої він потребує тут і зараз. Оскільки пріоритетом є лікування у цю мить. Коли ж людина закінчила лікування, її життя змінюється, виникає багато нових запитань та емоційних стресів і замість того, аби швидше адаптуватися до комфортного життя, вона перебуває у страху рецидиву. Це дуже гнітить. Тож така людина також потребує психологічної допомоги, але іншої. Це має бути глибинна терапія, яка може тривати кілька років. Зазвичай у цьому випадку ми застосовуємо групову терапію.
А як пацієнт самостійно може собі допомогти?
Дуже важливо чути лікаря, довіритися йому і розпочати лікування. Адже вихід є, і це — лікування. Пацієнт має бути включений у цей процес. Йому не має бути байдуже.
Деякі люди ставлять за мотив одужання своїх рідних. Наприклад, одужати заради свої дітей. Але насправді найкраще працює бажання вилікуватися заради себе і для себе. І про це потрібно нагадувати собі постійно.
Від чого залежить успіх у лікуванні?
Від цілісності мультидисциплінарного підходу: лікування, яке призначає лікар, дотримання пацієнтом плану лікування та психоемоційна підтримка спеціалістами і родичами.
Скільки здебільшого потрібно часу, аби хвора на рак людина відчула емоційне полегшення?
На це питання неможливо дати точної відповіді, адже емоційний стан напряму залежить від фізичного. Часто трапляється, що сьогодні людина почувається добре й наша підтримка гарно нею сприймається. Ми спілкуємося, пропрацьовуэмо якісь її страхи та переживання і на виході маємо чудовий результат. А вже завтра щось сталося в лікуванні чи погіршилося самопочуття — і людина знову в поганому емоційному стані. Тому ми працюємо тут і зараз із тим станом, який маємо на сьогодні.
Що зазвичай відчувають рідні хворих на рак людей?
Інколи родичам хворої людини навіть важче, ніж самому пацієнту. Оскільки вони хочуть допомогти, але не знають, як це зробити. І їм часто буває страшно розмовляти з хворою людиною, тому що вони не знають, якою буде реакція на їхні дії чи слова. А також родичі не завжди готові до реакції хворого.
Що б ви порадили рідним ваших пацієнтів?
Передусім — це не бійтеся свого хворого родича. Не бійтеся його емоцій, адже вони будуть і мають бути, аби він зміг пережити це.
Не варто казати: “Не плач!”, “Не бери до уваги!”, “Не переймайся!”, “Не накручуй себе!”, “Потрібно думати про хороше!”. Навпаки потрібно спілкуватися. Запитувати, про що хоче поговорити з вами рідна людина і, якщо потрібно, поплакати разом з нею. Можна зізнатися, що вам також страшно. Але ви знаєте, що потрібно робити і пройдете цей шлях разом.
Якщо ж хворий родич не хоче розмовляти, поважайте його рішення. Водночас нагадайте, що немає жодної теми, якої б він не міг обговорити з вами.
Будьте поруч. Багато хворих людей потребують присутності своїх близьких під час обстеження, на прийомі у лікаря чи на крапельницях.
Щоб підтримка родичів була екологічною та здоровою, рідні хворого можуть проконсультуватися зі спеціалістом.