Відома українська альпіністка Ірина Галай підтримала Благодійний фонд «Квітна». Спортсменка взяла участь в онлайн-аукціоні Charitum, де лотом стало тренування з нею, а метою для збору коштів – допомога фонду в боротьбі з раком молочної залози.
Ірина власним прикладом і вчинками надихає боротися за своє життя та здоров’я, і закликає суспільство бути небайдужим. Своїми думками і досвідом Ірина поділилася з нами.
Ірино, дуже приємно, що Ви долучилися до нашої ініціативи. Що Вас до цього підштовхнуло? Розкажіть про благодійність у Вашому житті.
Був період, коли ми дуже багато їздили в дитячі будинки, і для мене то був великий удар. Коли я бачу таку несправедливість, мене це просто вбиває. Я розумію, що у нас дуже багато дітей, яким потрібна сім’я, тому думаю, що краще спочатку всиновити, а потім вже народжувати самій. Я вважаю, що хтось мусить це робити. Якщо ми всі будемо займатися лише своїми справами й своїми проблемами, то хто подбає про інших.
Я зазвичай подорожую країнами третього світу й постійно бачу жахливі умови та труднощі, з якими там живуть люди. У 2015 році, на другий день мого перебування у Непалі, розпочався жахливий землетрус у вісім балів. На моїх очах померло дуже багато людей, знесло все. Мене врятувало те, що я на хвилинку вийшла з готелю, щоб поповнити рахунок мобільного. В цей час розпочався землетрус і мій номер повністю завалило. Я втратила всі свої речі, але лишилася живою. Тоді я лишилася в Непалі й місяць працювала у Червоному Хресті Китаю. Щодня привозили по 200 скалічених людей, яким потрібно було надавати медичну допомогу. Потім я возила цих людей до монастиря, спала з ними в спальниках просто неба… То був важкий період. Але я вирішила, що не можу вчинити інакше й поїхати. Звідти я повернулася іншою людиною. Потім я потрапила до базового табору Евересту з гуманітарною допомогою для тих, кого занесло лавиною. То була моя перша зустріч з Еверестом, після чого все й закрутилося.
Пригадую, фотографувалася тоді на фоні гір й гадала: «Які дурні люди, ризикують своїм життям, щоб піднятися на якусь вершину». Навіть не думала, що колись буду на боці тих людей. Наступного року я вже стояла на вершині.
Ось так мене й затягнув Непал. Я постійно туди повертаюся, та відкриваю для себе щось нове. Ця держава постійно мене чомусь вчить, зіштовхує з трагічними смертями. Цієї експедиції у Непалі загинув мій товариш. Я дуже люблю цю країну, вона мені дуже комфортна, але там постійно відбувається якась трагедія.
Що Ви відчуваєте, коли берете участь у благодійних кампаніях?
Я ніколи не задумувалася над цим. Це стандартна ситуація. У мене немає такого, щоб я потім пишалася й любила себе за це. Вважаю, що кожен має так чинити і не робити з цього якусь подію. Я ніколи ніде не афішую такі речі. Якщо людина робить, то робить просто щоб робити. Є можливість – роби. Я ніколи не відмовляюся від благодійних проектів й сама постійно вмовляю своїх колег брати в них участь. Просто окрім офісного, я маю й інше життя, де бачу жахіття злиденного існування людей у країнах Африки. Ми навіть не усвідомлюємо й не цінуємо того, що маємо.
Чому Ви вирішили цим лотом допомогти саме БФ «Квітна»?
Я дуже близько зіштовхнулася з онкологічними захворюваннями. Постійно бачу молодих жінок, що хворіють на рак молочної залози, й не розумію, звідки це береться у таких масштабах. Я зараз не лише про Україну кажу – це у всьому світі. Ми були в Німеччині, там ситуація із захворюваністю не ліпша. Їх тисячі, і це молоді жінки, віком 30-35 років, яким потрібно пройти величезну кількість «хімій». Жінки, які борються з раком грудей – просто героїні, але їм потрібна допомога. Тому я без вагань одразу обрала Квітну.
А Ви самі проходите обстеження у мамолога?
Звичайно, регулярно.
Як Ви вважаєте, чому в Україні досить низький відсоток жінок відвідують мамолога?
У нас, нажаль, це не популярно. Потрібно встановлювати величезні білборди по всім регіонам України й постійно нагадувати жінкам, щоб вони проходили обстеження.
Я бачила Ваш проект «Обіцяй собі берегти себе», мене неймовірно порадували ці рожеві біл-борди. Це дуже правильна кампанія, зазвичай люди досить сильно дослухаються до реклами, навіть не свідомо. І я дуже прошу наших жінок звертати на них увагу і задумуватися над своїм здоров’ям.
А як Ви слідкуєте за своїм здоров’ям, чи дотримуєтеся правил здорового способу життя?
Здоровий спосіб у тому розумінні, який зараз популярний, то ні. Я не люблю вегетаріанців. Взагалі вважаю, що ще кілька років і ця мода відпаде, тому що людині потрібно м’ясо. В найекстремальніших умовах де я була, організм конче потребував м’яса, а «траву» й бачити не міг. Я вважаю, те, що хтось вигадав не вживати м’яса – лише тимчасова мода.
А чи маєте Ви шкідливі звички?
Ні, я не маю ніяких шкідливих звичок. Хоча я не відмовляю собі в алкоголі, в міру, звичайно. Я дотримуюся балансу – золотої середини. Не бачу сенсу повністю від чогось відмовлятися. Головне потім дати організму відпочити й очиститися. Навіть коли сидиш на дієті, то зрідка потрібно собі дозволяти з’їсти щось «недозволене», щоб людина потім не зірвалася взагалі. Я вважаю, що людина повинна бути різносторонньою як у житті, так і в харчуванні. Звичайно, уникаючи шкідливих речей.
Як Ви гадаєте, сила вашого організму – це спадковість чи результат сили волі?
Тут грають роль і спадковість, і сила волі одночасно. Коли я повернулася з Евересту, в мене дуже змінився організм, а енергії було просто море. Намагаючись себе захистити, тіло набрало багато води й почало рости волосся. Я коли здала аналізи, то в моєму організмі рівень тестостерону був як у кавказького мужчини. Тому я потім довгий час відновлювалася. Зараз організм вже сприймає такі стреси нормально й сам потребує гір. Тому я його загартувала своєю силою волі, але й маю гарні гени.
Взагалі жінкам досить небезпечно підніматися на таку висоту. Саме тому за 25 років незалежності ніхто з українок не піднімався на Еверест. Всі боялися змін фізіології. Але все вирівнюється, тому боятися не варто.
Ви вважаєте тепер в Україні альпінізм буде більш популярним?
Сподіваюся, що так. Люди побачили, що звичайна дівчина з офісу, поставила ціль й піднялася на Еверест на рівні з чоловіками-професіоналами. Це реально. Але не обов’язково всім йти до найвищої точки світу, у нас є Говерла й інші красиві українські гори.
Зараз про Вас знають і пишуть багато закордоном. Чи не пропонували Вам змінити громадянство й переїхати до іншої країни?
Громадянство ні, а от дати інтерв’ю чи відвідати якісь інші заходи, запрошують часто. Найчастіше запрошують до США, провести різні тренінги з альпінізму. Це тому що крім мене вони не чули про інших українок-альпіністів, хоча у нас є гарні спортсменки цього спорту. Та гадаю, що моя популярність полягає у тому, що я не спортсменка, а офісний працівник. Це нетипово, тому й надихає.